Тема Батьківщини в поезії Олександра Блоку – Блок Олександр

Загальновідома поетична метафора: ” Батьківщина – Мати”. У вигляді жінки – матері, зокрема, на плакатах періоду Великої Вітчизняної війни часто зображували Батьківщину російські художники. У літературознавстві даний метод іменується “уособленням”. Наприклад, образ Правди може з’явитися у вигляді жінки в лахміттях, це буде символом її гонимости й неприкаяність, а образ Справедливості – в обличчя жінки з вагами в руках і зав’язаних очах, щоб підкреслити її неупередженість

Образ Батьківщини в поезії Олександра Блоку вимальовується інакше. Блок, будучи поетом – символістом, не міг опуститися до рівня дешевої алегорії. Символіст завжди вказував на вищу реальність, більше реальну, чим та, з якої ми зіштовхуємося повсякденно.

От його вірш “Росія” із циклу “Батьківщина”:

А ти все та ж – ліс так поле,

Так плат візерунковий до брів…

Спочатку це начебто земля, країна, простір – ліс так поле. Але відразу, без переходу, без прагнення до уособлення – “плат візерунковий до брів”. Перед нами жінка – і в той же час країна, це земля – і кохана, це мати – і дружина

Вона захищає й має потребу в захисті. Вона принижена й безпробудно розпусна. Вона різна – і завжди пізнавана: світла дружина – і чародійка, що очікує – і призываемая. Та, котра чекає що йде, у вічній низці відходів і повернень. І та, що хитким виглядом своїм надає стійкість буттю, упевненість у непорушності серед коливної реальності:

У густій траві пропадеш сголовой.

У тихий будинок увійдеш не стукаючись…

Обійме рукою, обплете косою

И, ставна, скаже: “Здраствуй, князь”.

Батьківщина Блоку також і та, що бореться разом з витязем у циклі “На поле Куликовом”:

Об Русь моя! Дружина моя! До болю

Нам ясний довгий шлях!

Наш шлях – стрілою татарської древньої волі

Простромив нам груди

Вона – соратниця й заступниця:

И с туманом над Непрядвой сплячої,

Прямо на мене

Ти зійшла, в одязі, світло що струмить,

Не злякавши коня

Сріблом хвилі блиснула другові

На сталевому мечі,

Освіжила курну кольчугу

На моєму плечі

Вона – убожіючи царівна, зачарована й вільна, вона – “розбійна врода”, але вона ж і дивовижна маска з вірша “Русь моя, життя моя…”:

Дико дивиться особа оніміле,

Очі татарські метають вогні…

Образ її іноді з’являється як образ цілком конкретної жінки. Вірш “На залізниці” включено в цикл “Батьківщина”, але в той же час присвячене Марії Павлівні Івановій

Вірш “Грішити безсоромно, безпробудно…” написано почасти в полеміці з віршем М. Ю. Лермонтова “Люблю Вітчизну я, але странною любов’ю…”. Блок як би відпускає ті гріхи, від яких відвертає своя особа Лермонтов. Або, вірніше, Лермонтов любить всупереч “славі, купленою кров’ю”, всупереч гріхам рідної країни. А Блок любить за самі гріхи. Він будь – яку неї любить найбільше на світі, вона для нього – єдина

И якої би маски не лякали поета, з’являючись на улюбленій особі, найчастіше в нього вистачало мужності воззвать до неї ж про допомогу:

З’явися, моє чудове диво!

Бути світлим мене навчи!

Блок волав доти, поки улюблений лик не був перекручений остаточно. Тоді поет умер. Так, була мінута, коли Блок у більшовицькій революції намагався побачити початок космічного перетворення й Прекрасну Даму. Потім він з жахом відштовхнувся від її каліцтва

Росіянин філософ і публіцист Микола Бердяєв писав, що Олександр Блок “…належить вічній, перетвореній Росії, Росії нового неба й нової землі, як і Пушкін. Її уготовляють не тільки святі, подвижники, що очистилися, що побачили Божественне світло, але й що тужили, що мучилися, що захоплювалися й падали, але спрямовані до висоти, до життя, перетвореної в красі”.

Велич Росії – у її історичних здійсненнях, які ще не усвідомлені поетом до кінця. Минуле волає до майбутнього. Романтика цього заклику звучить у циклі віршів “На поле Куликовом”. У ньому положення Росії, розділеної на два ворожих стани, уподібнюється Русі Дмитра Донського, що вийшла на Куликово поле, щоб у сутичці із золотоордынским ханом Мамаем відстояти свою національну незалежність. Цей цикл – одне з вищих ліричних досягнень А. Блоку, краще, що дала Росії поезія на рубежі двох століть. Уже в першому вірші циклу – “Ріка розкинулася…” – автор передає тривожне відчуття очікування історичних здійснень. Ця тривожність відчувається й у пейзажі, і в ритмі вірша

Готовий розділити долю Батьківщини, А. Блок приймає Жовтень як неминучість. Типове для російського інтелігента почуття провини перед народом за його багатовікові страждання, за його темряву й дикість змушує поета виправдувати насильство й кров у поемі “Дванадцять”. Його останні добутки про Росію суперечливі й трагичны. Чого коштує один вірш “Скіфи”! У цьому вірші чітко видний той кривавий відсвіт, про яке писав поет у добутку “Породжені в роки глухі…”. Але в його віршах головне – любов до Батьківщини, до своєї Росії

Саме саме вона рухає всією творчістю Блоку, саме вона ріднить творчість Олександра Олександровича Блоку з великою поезією XIX століття. Його лірика повна тих же інтонацій любові до Росії не тільки як у віршах Пушкіна, Лермонтова, Тютчева, але й у добутках сучасників: вишуканій і витонченої А. Ахматовій, по – російському ласкавим і полум’яним С. Єсеніним. Беззавітної й безоглядної, подвижнической, що піднімає душу любові вчать усіх нас ці поети. І Олександр Блок черпав сили добра в любові до Батьківщини:

Дивуйся, моє чудове диво!

Бути світлим мене навчи