Гріх і спокута (за романом Ю. І. Яновського "Вершники")
Гріх і спокута (за романом Ю. І. Яновського "Вершники")
Новелу "Подвійне коло" із роману Ю. Яновського "Вершники" можна назвати ще одним "листом у вічність". Про що цей лист? Насамперед, про трагедію людської душі, що переступила святі закони Господніх заповідей і вчинила непрощенний гріх - братовбивство.
Довгий час радянська літературознавча критика водила нас манівцями навкруг цього самобутнього роману, трактувала його як твір, пройнятий пафосом героїки громадянської війни. Сьогодні ми маємо змогу поглянути на це художнє полотно з позицій гуманізму, людяності, народної моралі й етики.
Нас вражає початок роману - незвичайний і страшний водночас. У кривавий вир подій громадянської війни вводить нас новела "Подвійне коло". Явище братовбивчої війни саме по собі глибоко трагедійне. "Люби ближнього свого, як самого себе", "Не убий!" - ці Божі заповіді грубо порушуються на кожному кроці, і люди, засліплені якимись химерними обіцянками, коять страшний гріх, наслідки якого відлунюватимуть трагедіями не одного майбутнього покоління.
Брати Половці, сини "чесного чорноморського рибалки" Мусія Половця, визначилися на своєму життєвому шляху ще до початку революції; жили відповідно до своїх уподобань, намірів, світобачення. Чи можемо ми засуджувати того ж Андрія - офіцера царської армії, вояку "за веру, царя і отечество", чи Оверка - палкого прихильника української національної ідеї, чи Панаса, вільного, як вітер, і непокірного, чи Івана, який "працював на заводі й робив революцію"? Ні, звичайно. Всі ми різні й маємо право на свою точку зору і своє місце в житті.
Родина Половців була по-своєму щаслива. Старий батько, людина мужня й мудра, вчив своїх синів щиро поважати родинні традиції, бо "тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду".
Усі ми, безперечно, розуміємо, що значить злагода в сім'ї. Міцна родина - міцна держава. Це істина. Тому кожен усвідомлює, що сім'я - це святе, недоторканне, міцне, чисте, вічне.
Революція, прогримівши над нашою землею у жовтні 1917-го, розвела людей в різні боки, поділила на табори, що ворогують між собою. Доля братів Половців у цей важкий, трагічний період історії склалася відповідно до їхніх поглядів, і це призвело до розриву родинного кола. У поєдинках брати, відчуваючи один до одного люту ненависть, розбурхану різними політичними силами, вбивають один одного. Живими лишаються тільки Іван та малий Сашко, і це було історично достовірно: перемогла революція.
Але якою ціною дісталася ця перемога?! Безбожною! Брат ішов проти брата, батько проти сина, рід проти роду. Забули сини батькову науку і гірко та страшно поплатилися за це десятиріччями бездуховності, моральної нікчемності, жорстокості, безсоромності, підлоти, розстрілів, підозр, концтаборів...
Тяжко спокутують українці непростимий гріх. Яновський передбачав таку розплату, а тому застерігав нас від нехтування святими заповідями, закликав берегти в собі людяність і не втрачати її заради якоїсь нереальної і нездійсненної ідеї, що несе людям смерть і нещастя.
Новелу "Подвійне коло" із роману Ю. Яновського "Вершники" можна назвати ще одним "листом у вічність". Про що цей лист? Насамперед, про трагедію людської душі, що переступила святі закони Господніх заповідей і вчинила непрощенний гріх - братовбивство.
Довгий час радянська літературознавча критика водила нас манівцями навкруг цього самобутнього роману, трактувала його як твір, пройнятий пафосом героїки громадянської війни. Сьогодні ми маємо змогу поглянути на це художнє полотно з позицій гуманізму, людяності, народної моралі й етики.
Нас вражає початок роману - незвичайний і страшний водночас. У кривавий вир подій громадянської війни вводить нас новела "Подвійне коло". Явище братовбивчої війни саме по собі глибоко трагедійне. "Люби ближнього свого, як самого себе", "Не убий!" - ці Божі заповіді грубо порушуються на кожному кроці, і люди, засліплені якимись химерними обіцянками, коять страшний гріх, наслідки якого відлунюватимуть трагедіями не одного майбутнього покоління.
Брати Половці, сини "чесного чорноморського рибалки" Мусія Половця, визначилися на своєму життєвому шляху ще до початку революції; жили відповідно до своїх уподобань, намірів, світобачення. Чи можемо ми засуджувати того ж Андрія - офіцера царської армії, вояку "за веру, царя і отечество", чи Оверка - палкого прихильника української національної ідеї, чи Панаса, вільного, як вітер, і непокірного, чи Івана, який "працював на заводі й робив революцію"? Ні, звичайно. Всі ми різні й маємо право на свою точку зору і своє місце в житті.
Родина Половців була по-своєму щаслива. Старий батько, людина мужня й мудра, вчив своїх синів щиро поважати родинні традиції, бо "тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду".
Усі ми, безперечно, розуміємо, що значить злагода в сім'ї. Міцна родина - міцна держава. Це істина. Тому кожен усвідомлює, що сім'я - це святе, недоторканне, міцне, чисте, вічне.
Революція, прогримівши над нашою землею у жовтні 1917-го, розвела людей в різні боки, поділила на табори, що ворогують між собою. Доля братів Половців у цей важкий, трагічний період історії склалася відповідно до їхніх поглядів, і це призвело до розриву родинного кола. У поєдинках брати, відчуваючи один до одного люту ненависть, розбурхану різними політичними силами, вбивають один одного. Живими лишаються тільки Іван та малий Сашко, і це було історично достовірно: перемогла революція.
Але якою ціною дісталася ця перемога?! Безбожною! Брат ішов проти брата, батько проти сина, рід проти роду. Забули сини батькову науку і гірко та страшно поплатилися за це десятиріччями бездуховності, моральної нікчемності, жорстокості, безсоромності, підлоти, розстрілів, підозр, концтаборів...
Тяжко спокутують українці непростимий гріх. Яновський передбачав таку розплату, а тому застерігав нас від нехтування святими заповідями, закликав берегти в собі людяність і не втрачати її заради якоїсь нереальної і нездійсненної ідеї, що несе людям смерть і нещастя.
