Основні теми лірики Пушкіна – Пушкін Олександр

Однієї з відмінних рис творчості А. С. Пушкіна є незвичайна різнобічність його творчого дарування. Глибоко щира реалістична лірика поета – неймовірно важливої, повна геніальної легкості й глибини частина творчості поета. Ліричний дарунок дає поетові можливість виражати свої почуття й настрої, гостро й швидко реагувати на зміни суспільно – політичного й літературного життя

Пушкін насамперед – виразник передових для свого століття поглядів, співак політичної волі. Найбільше чітко його погляди відбилися в оді «Вільність», написаної їм в 1817 році. Добуток відбиває різноманітні почуття автора: полум’яне бажання волі, обурення проти тиранів. Революційно звучали для читачів заключні рядки другої строфи:

Тирани миру! тріпотіть!

А ви, мужайтеся й внемлите,

Повстаньте, занепалі раби!

Ця ж тема, тема вільності й боротьби із самодержавством, звучить і у вірші «До Чаадаєва». Пушкіна призиває вітчизні присвятити «душі прекрасні пориви», боротися за її волю. Любов до батьківщини для нього нерозривна з боротьбою, і він вірить у неминучість падіння самодержавства й у звільнення російського народу: «Зійде вона, зірка чарівного щастя!».

Яскравим прикладом політичної лірики А. С. Пушкіна є вірш «Село», у якому завдяки прийому протиставлення яскраво й різко підкреслюється несправедливість і жорстокість кріпосного права. Іменуючи себе «іншому людства », Пушкін говорить про «дикий барстве», що «привласнило собі й праця, і власність, і час хлібороба». Нещадна експлуатація селянства й благополуччя панівного класу обурюють поета до глибини душі, і в нього зриваються гіркі слова: «ПРО, якщо б голос мій умів серця тривожити!».

Його полум’яне бажання – побачити «народ непригноблений» і «прекрасну зорю, що зійшла над країною, волі освіченої». Тема волі, боротьби, щастя народу проходить через всю творчість поета. Тут і його «Казки», вірша «У Сибір», «Арион» і інші. Багато прекрасних віршів присвятив Пушкін самому чудовому почуттю – дружбі. По характері дуже товариський Пушкін мав багато друзів. Це в першу чергу його ліцейські друзі, яким він щорічно присвячували свої вірші. Дружба була для нього тією силою, що з’єднує людей у міцному союзі на все життя, вливає бадьорість у життєвій боротьбі. Бездушному світському суспільству він завжди віддавав перевагу тісному колу друзів:

И, зізнаюся, мені в сто крат миліше

Младых джиґунів щаслива родина,

Де розум кипить, де в думках вільний я

Гімном дружби можна назвати його послання до ліцейських друзів з посилання «19 жовтня 1827 року». Вірш зігрітий великою й справжньою ніжністю, глибоко щирим почуттям любові кдрузьям.

Серед віршів Пушкіна видне місце належить тим, у яких поет з винятковою поетичною силою й любов’ю малює картини рідної природи. Любов до рідної природи знайшла своє художнє вираження у віршах, поемах, романі «Євгеній Онєгін». Спочатку його вірші носять романтичний характер, наприклад, вірш «До моря». У ньому звучить мова, насичена вигуками, обігами, риторичними питаннями, епітетами й метафорами

Поетичне зображення моря сполучається у вірші з міркуваннями поета про свою долю, долю вигнанця, і про долі народів. Море представляється йому живим втіленням заколотної й вільної стихії, потужної й гордої краси. У своїй реалістичній пейзажній ліриці Пушкін малює зовні скромну, але милу його серцю красу рідної природи. Як чудові його картинки осіни, зима в «Євгенію Онєгіні», опису чудової кримської природи в «Бахчисарайському фонтані »! Усім знайомі його вірші «Зимовий вечір», «Зимовий ранок», «Хмара», «Знову я відвідав» і інші

Пушкін порівнював поета з луною, що відгукується на всякий закличний звук життя. Лірика поета знайомить нас із його роздумами про сенс життя, про щастя людини, з його моральним ідеалом, особливо втіленому у віршах про любов. Ідеал улюбленої представляється поетові як «геній чистої краси», як «найчистішої принадності найчистіший зразок». Любові властиві й трагічне – ревнощі, розлука, смерть. Пушкіна, його ліричний герой завжди бажає щастя тої, котру він любить так безнадійно:

Я вас любив так искренно, так ніжно,

Як дай вам бог улюбленої бути іншим

Нерідко тема любові зливається у вірші Пушкіна з ліричним пейзажем, що так гармоніює з тим почуттям, що володіє поетом. Особливо це простежується у віршах: «Хто знає край, де небо блищить», «На пагорбах Грузії лежить нічна імла». Ці основні теми лірики поета виразні й у його романтичних поемах, циклі добутків про Петра I, у його поемі «Полтава» і повістях Белкина, романі «Євгеній Онєгін» і трагедії «Борис Годунов».

Але особливо хочеться зупинитися ще на одній темі – це міркування про долю поета, його призначенні в умовах жорстокої миколаївської реакції. Він створює вірш «Пророк», написане безпосередньо під враженням кривавої розправи з декабристами. В образі пророка виступає поет – громадянин, що несе своє полум’яне, вільне слово в народ. Тільки той поет, на думку Пушкіна, хто завжди душею й помислами зі своїм народом. Тільки він може виправдати своє призначення: правдивим поетичним словом будити в людстві високі почуття. Він призиває поета «дієсловом палити серця людей».

Підбиваючи підсумок своїй творчості, А. С. Пушкін у вірші «Я пам’ятник собі спорудив…» затверджує, що заслужив право на визнання й любов народу тим, що:

…почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я Волю

И милість до занепалого призивався

Равнодушно приймаючи хвалу й наклеп, «образи не страшачись, не вимагаючи вінця», Пушкін додержувався свого покликання. Лірика Пушкіна, будучи живим відгуком поета на сучасну йому життя, у той же час переростає його час і не втрачає свого значення й у наші дні. Ми цінуємо в Пушкіна повноту сприйняття життя, життєрадісність, волелюбність, високу гуманність, заклик до служіння Батьківщині. Думаю, що вірші Пушкіна вічні, що вони цікаві людям різних поколінь «всіх часів і народів».