Трагедiя роду Половцiв (за романом Юрiя Яновського "Вершники")
Роман великого українського письменника-романтика "Вершники" присвячений показу боротьби українського народу проти зовнiшньої i внутрiшньої контрреволюцiї в роки громадянської вiйни в Українi.
Твiр вiдкривається новелою "Подвiйне коло", яка вiдразу вводить нас у шквал гарячих подiй: "Лютували шаблi, i конi бiгали без вершникiв... рубали по чiм попало i топтали конем... i пiдводили високих степовикiв, i летiли їхнi голови... Висвистували шаблi". I саме тут з найбiльшою силою розкривається трагедiя родини Половцiв, як i трагедiя усього роду українського, що потрапляє у смертельне коло вiйни. У степу пiд Компанiї вкою гарячого лiта мiж синами однiєї матерi протягом дня точаться кривавi бої, i Iван Половець загубив трьох своїх братiв - "Одного роду, - сказав Герт, - та не одного з тобою класу".
Розповiдь про боротьбу братiв Половцiв переплiтається з розповiддю про їх батька Мусiя Половця, чорноморського рибалку, який виховував разом з дружиною п'ятеро сирiв, прищеплював їм одвiчну народну мудрiсть: тому роду не буде переводу, в котрому браття милуються згоду.
Але сталося так, що сини пiшли рiзними шляхами, сприйняли рiзнi iдеї та погляди i опинилися у ворожих таборах. Андрiй став офiцером царської армiї, Оверко пiшов служити до Петлюри, Панас подався у махновцi, а Iван очолив загiн червоних кiннотникiв.
I от рiднi брати в смертнiй битвi один з одним на максимально стиснутому п'ятачку пiвденного степу.
Спершу у кривавому двобої сходяться загiн петлюрiвцiв на чолi з Оверком Половцем i загiн денiкiнцiв пiд командуванням його брата Андрiя. Петлюрiвцi перемагають. Оверко вбиває Андрiя: "...i поточився Андрiй, i заревли переможцi, i дмухнув з пiвденного заходу майстро, i стояли нерухомо вежi степового неба". Та ось здiйнявся в степу смерч, примчав махновський загiн Панаса Половця, i тепер уже гине Оверко вiд руки свого брата-анархiста: "Оверко не зводив очей i не бачив своєї смертi, вона вилетiла з Панасового маузера...". Над закривав леним степом пролив дощ, i ось здалеку замайорiв червоний прапор загону Iвана Половця. Переможений Панас сам накладає на себе руки. Наймолодшого брата Сашка, також анархiста, червоноармiєць Iван милує i вiдпускає: "Бiсової душi вилупок", - промимрив Iван та взяв Сашка за чуба , що виглядав з-пiд шапки по махновському звичаю, став скубти, як траву, а Гердт посмiхнувся".
Отже, закономiрно, що в цiй боротьбi перемагає "правда бiдних", у яку так вiрив письменник. Своїм романом Юрiй Яновський наштовхує на думку про зв'язок мiж революцiєю, бездушним братовбивством в роки громадянської вiйни i масовим нищенням українцiв у 20-30-х роках. Автор роману пiдводить нас до висновку не повторювати помилок iсторiї, не допускати найбiльшого лиха - вiйни та братовбивства.
Твiр вiдкривається новелою "Подвiйне коло", яка вiдразу вводить нас у шквал гарячих подiй: "Лютували шаблi, i конi бiгали без вершникiв... рубали по чiм попало i топтали конем... i пiдводили високих степовикiв, i летiли їхнi голови... Висвистували шаблi". I саме тут з найбiльшою силою розкривається трагедiя родини Половцiв, як i трагедiя усього роду українського, що потрапляє у смертельне коло вiйни. У степу пiд Компанiї вкою гарячого лiта мiж синами однiєї матерi протягом дня точаться кривавi бої, i Iван Половець загубив трьох своїх братiв - "Одного роду, - сказав Герт, - та не одного з тобою класу".
Розповiдь про боротьбу братiв Половцiв переплiтається з розповiддю про їх батька Мусiя Половця, чорноморського рибалку, який виховував разом з дружиною п'ятеро сирiв, прищеплював їм одвiчну народну мудрiсть: тому роду не буде переводу, в котрому браття милуються згоду.
Але сталося так, що сини пiшли рiзними шляхами, сприйняли рiзнi iдеї та погляди i опинилися у ворожих таборах. Андрiй став офiцером царської армiї, Оверко пiшов служити до Петлюри, Панас подався у махновцi, а Iван очолив загiн червоних кiннотникiв.
I от рiднi брати в смертнiй битвi один з одним на максимально стиснутому п'ятачку пiвденного степу.
Спершу у кривавому двобої сходяться загiн петлюрiвцiв на чолi з Оверком Половцем i загiн денiкiнцiв пiд командуванням його брата Андрiя. Петлюрiвцi перемагають. Оверко вбиває Андрiя: "...i поточився Андрiй, i заревли переможцi, i дмухнув з пiвденного заходу майстро, i стояли нерухомо вежi степового неба". Та ось здiйнявся в степу смерч, примчав махновський загiн Панаса Половця, i тепер уже гине Оверко вiд руки свого брата-анархiста: "Оверко не зводив очей i не бачив своєї смертi, вона вилетiла з Панасового маузера...". Над закривав леним степом пролив дощ, i ось здалеку замайорiв червоний прапор загону Iвана Половця. Переможений Панас сам накладає на себе руки. Наймолодшого брата Сашка, також анархiста, червоноармiєць Iван милує i вiдпускає: "Бiсової душi вилупок", - промимрив Iван та взяв Сашка за чуба , що виглядав з-пiд шапки по махновському звичаю, став скубти, як траву, а Гердт посмiхнувся".
Отже, закономiрно, що в цiй боротьбi перемагає "правда бiдних", у яку так вiрив письменник. Своїм романом Юрiй Яновський наштовхує на думку про зв'язок мiж революцiєю, бездушним братовбивством в роки громадянської вiйни i масовим нищенням українцiв у 20-30-х роках. Автор роману пiдводить нас до висновку не повторювати помилок iсторiї, не допускати найбiльшого лиха - вiйни та братовбивства.
