“Книга пісень” – лірична сповідь Генріха Гейне – Гейне Генріх

Сьогодення поета можна зрівняти з натягнутою струною на скрипці буття. Доторкання – і запече, заплаче душу поета. А людям залишаються вірші…

Генріх Гейне стояв біля джерел романтизму, був його засновником разом з Байроном, Міцкевичем, Пушкіним, Шевченко. У кожного із цих поетів була своя книга, що принесла світову славу. Для Гейне це був збірник поэзий “Книга пісень”. У збірник увійшли вірші, створені протягом 1816 – 1827 років. Переважна їхня більшість написана в дусі народних пісень, про що й свідчить назву

“Книга пісень” складається з п’яти частин: “Страждання юності”, “Ліричне інтермецо”, “Снову на батьківщині”, “З подорожі на Гарі” і “Північне море”. Більша частина віршів присвячена любові. Сімнадцятилітнім юнаком Гейне закохується в доню свого багатого дядька Амалию. Але горда дівчина не обертала уваги на юного кузена, не бачила в ньому й поета. Юнак страждає, пише вірші, серце його безумно б’ється, і на світло з’являється шедевр світової лірики, що потім увійшло в “Ліричний інтермецо”:

Самотній кедр на стромині

У північній стоїть стороні,

І кригою й снігом укритий,

Дрімає й мріє вві сні.

І бачить він сон про пальму,

Що десь у південній землі

Сумує в німій самотині

На спаленій сонцем землі.

(пров. Л. Первомайського)

Саме цей вірш можна розглянути як зразок романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру й пальмі, ніколи не бути поетові зі своєї улюбленої. Коли я вперше почув цей вірш, мені пригадалася російська пісня, що дуже любить і часто співає моя бабуся:

Але не можна горобині до дуба перебратися,

Знати, доля така – століття однієї гойдатися…

А через сім років Генріх закохується в молодшу сестру Амалии – Терезу. Але й ця дівчини не відповіла поетові взаємністю. І знову – нещасна любов, щиросердечні страждання й – нові вірші, які пізніше ввійдуть у цикл “Снову на батьківщині”. Взагалі, нещасна любов – не новина для поетів, але твору Гейне відрізняються тим, що в них простежується не тільки щиросердечний біль, але й соціальний протест – ніколи б багатий дядько Соломон не погодився на шлюб своєї доні з бідним племінником. Поет страждає від невизнання себе як особистості. Він значно краще відчувається серед простих, щирих людей, чим серед “золотої молоді”. Гейне, як і всі поети, страждає від своєї самотності, але його ліричний герой не мовчазний і не покірний. Гейновский герой не хоче миритися з дійсністю, його не залучає зустріч із улюбленої на небесах, він хоче простого людського щастя на землі. Особливістю збірника “Книга пісень” можна вважати й пейзажні замальовки, де природа виступає як жива істота: разом з героєм вона сумує й радується

Чому троянди, немов неживі,

Кохана, скажи мені?

Чому, скажи, у зеленій, траві

Фіалки такі мовчазні?

Віршам Гейне властива глибока задушевність, щирість, прозорість і простота. Але романтична відвертість не завжди знаходить розуміння, нерідко вона викликає сміх. Ліричний герой самого романтичного збірника “Книги пісень” іноді сам не розуміє, “де є на результаті небо й починається іронія”

Знову, наче в лабіринті,

Думи сплутані снуються,

І з закоханого дурня

У кущах птахи сміються.

Вісь такий він, ліричний герой збірки “Книга пісень”.