Фамусов і Молчалин у комедії Грибоєдова «Горі від розуму» – Грибоєдов Олександр

Комедія Грибоєдова «Горі від розуму», робота над якою завершилася в 1824 році, добуток новаторське й по проблематиці, і по стилі. Уперше в російської драматургії було поставлене завдання показати не образи – маски, що відповідають традиційним амплуа комедій класицизму, а живі, реальні типи людей – сучасників Грибоєдова. «Портрети, і тільки портрети входять до складу комедії й трагедії, – заявляв автор «Горі від розуму», – у них, однак, є риси, властиві многим іншим особам, а інші – всьому роду людському настільки, наскільки кожний людина схожа на всіх своїх двоногих побратимів. Карикатур ненавиджу, у моїй картині ні однієї не знайдеш».

Мені здається, що це принципове положення автора комедії дозволяє правильно оцінити всіх її героїв, зрозуміти специфіку їхніх характерів і значення не тільки в цьому добутку, але й у більше широкому контексті – як певних людських типів, властивих аж ніяк не тільки тій епосі, коли розвертається дія комедії. Хоча, зрозуміло, риси часу відбилися як в основному суспільно – політичному конфлікті п’єси, обставинах, у яких діють її герої, так і в рисах образів – персонажів, але значення останніх виходить далеко за межі свого часу. Саме із цього погляду я хочу розглянути двох героїв цього добутку – Фамусова й Молчалина.

З погляду комедії класицизму й характери, і місце в системі персонажів цих двох героїв повинні були б бути цілком певними. У традиційному для такої комедії «любовному трикутнику» Молчалин підійшов би під амплуа другого коханця (першим, «позитивним» і щасливим у любові, що завершує свою сюжетну роль одруженням на героїні, став би в цьому випадку Чацкий), а Фамусову призначено було б відігравати роль шляхетного батька, що не догадується про любов дочки, але зрештою, коли все розкривається, що благословляє закоханих на шлюб

Фамусов дійсно про реальне положення речей так нічого й не знає до самого фіналу. Але й там він все – таки залишається в щасливому невіданні про щирі пристрасті своєї дочки – він уважає, що Софія закохана в Чацкого, а про Молчалине як предмет зітхань дочки він навіть не помышляет, інакше все закінчилося б куди гірше, насамперед для Молчалина, звичайно. Адже крім того, що має на увазі амплуа шляхетного батька, образ Фамусова включає риси типового московського «туза», великого начальника, пана, що не звик до того, щоб його підлеглі дозволяли собі й куди менші вільності – недарма ж Молчалин так боїться прояву до нього симпатій з боку Софії, незважаючи на всі обережності дівчини:

А мене так пробирає тремтіння,

И при одній я думки боюся,

Що Павло Афанасьич раз

Коли – небудь піймає нас,

Розжене, прокляне!.. –

Скаржиться Молчалин служниці панянки Лізі, до якої він дійсно випробовує якісь почуття. Виходить, що й Молчалин не годиться на роль традиційного другого коханця – адже саме йому, а не Чацкому, Софія віддає перевагу. Але й під амплуа першого коханця він теж не підходить, тому що це явно не ідеальний персонаж, що стає ясно ще задовго до фіналу, у чому проявляється авторська негативна його оцінка

Коротше, усе в Грибоєдова йде «не за правилами»: і герої не ті, і сюжет розвивається не так, і у фіналі замість традиційного happy – end’а всіх очікує катастрофа ілюзій і надій. До речі, ця «неправильність» комедії викликала негативну оцінку в багатьох сучасників Грибоєдова, хоча, зрозуміло, щирі знавці мистецтва, що відразу оцінили новаторський характер добутку, давали дуже високі відгуки про неї. І все – таки навіть Пушкін, як відомо, далеко не у всім прийняв цей добуток, зокрема, йому здався непереконливим характер Чацкого, по всій видимості саме тому, що в ньому зберігалися риси героя – резонера

Хто ж все – таки ці герої – Фамусов і Молчалин, у чому суть характеру кожного з них, як вони співвідносяться між собою? Відповісти на ці питання можна лише беручи до уваги справжню реалістичність цих образів

У свій час Гончарів у критичному етюді «Мильон роздирань», присвяченому комедії Грибоєдова, відзначив: «У групі двадцяти осіб відбилася, як промінь світла в краплі води, вся колишня Москва, її малюнок, тодішній її дух, історичний момент і вдачі». Дійсно, перед нами проходить цілий ряд живих, повнокровних людських характерів і типів, що відбивають риси людей тої епохи. Вони перебувають у своєму звичному середовищі й займаються типовими для цього кола справами

Саме комедія Грибоєдова дала назву цьому колу осіб – фамусовское суспільство. У п’єсі його становлять домашнє коло московського пана, великого чиновника, багатої й знатної людини Фамусова й гості, що з’їхалися до нього в будинок на бал. У це суспільство не входить із діючих осіб тільки Чацкий і пари згадуються в репліках внесценических персонажів – брат Скалозуба й князь Федір, племінник своячки Фамусова, впливової московської дами Хлестовой. Саме вони протиставляються по своїх поглядах, переконанням, способу життя фамусовскому суспільству як якійсь єдності, заснованому насамперед на консерватизмі своїх позицій. Це і є так званий «століття минулий», що протистоїть тим, хто представляє «століття нинішній», тобто нову, прогресивно настроєну частину суспільства, що прагне до змін. Зіткнення цих двох «століть» і становить основу суспільно – політичного конфлікту комедії, що відбиває реальне положення суспільства тієї епохи

Зі сказаного стає очевидно, що незважаючи на різницю у віці (Молчалин ледве старше Чацкого, а Фамусов годиться йому в батьки) обоє наші героя є представниками того самого кола, а тому їм властиві загальні для фамусовского суспільства риси. Як і прийнято в цьому середовищі, обоє вони вище всього цінують багатство й чини. От з яким замилуванням розповідає Молчалин про якусь важливу московську даму:

Тетяна Юріївна!!! Відома, – притім

Чиновные й посадові –

Всі їй друзі й всі рідні…

Цілком відповідає такій думці оцінка Фамусовым Скалозуба як можливого нареченого для його дочки:

Відома людина, солідний,

И знаків тьму отличья нахапав;

Не по літам і чин завидний,

Не нині завтра генерал

Так у цьому суспільстві заведене «здавна»: «…У нас вуж здавна ведеться, що по батьку й синові честь». З «батьками» у самого Фамусова все в порядку: недарма він з такою повагою згадує покійного дядька Максима Петровича й приводить його в приклад Чацкому. Цей важливий вельможа Єкатерининської епохи домігся більших висот у житті в результаті курйозу: упав на сходах, а імператрицю це розвеселило. І тоді він, як блазень, ще раз спеціально повторив це падіння, за що й був подарований. Самому Фамусову немає необхідності так принижуватися – він уже «досяг ступенів відомих», але от Молчалин явно готовий піти по цій уторованій доріжці. У нього теж завіт батька, що тільки перебуває набагато нижче за рангом:

Мені заповів батько:

По – перше догоджати всім людям без изъятья;

Хазяїнові, де доведется жити,

Начальникові, з ким буду я служити,

Слузі його, що чистить плаття,

Швейцарові, двірникові, для избежанья зла,

Собаці двірника, щоб ласкаво була

Звичайно, як говориться, планка нижче, але критерії всі ті ж, і немудро, що затятий супротивник такої системи догідництва й підлабузництва, Чацкий, переконаний: Молчалин «дійде до ступенів відомих, / Адже нині люблять безсловесних». Недарма навіть прізвище в цього героя – Молчалин.

Але задамося питанням: чи не так все це далеко від нас, чи настільки віддалений той, грибоедовский, «століття минулий», де «Молчалины блаженствують на світі», від нашого часу? Взагалі – Те, «минулим століттям» всю цю устояну систему життєвих норм і правил поведінки називає Чацкий, а ми – те знаємо, що він багато в чому романтик, ідеаліст. Мабуть, Чацкий трохи поквапився у своїх прогнозах. Хіба й зараз кар’єризм і догідництво рідко зустрічаються серед нашого сучасного чиновництва? На жаль, «свіже переказ, так віриться із працею».

Але, може бути, всі не так уже й погано. Сучасний американський психологи Дейл Карнегі в книзі «Як завойовувати друзів» розглядає багато випадків з життя різних людей, у тому числі й епізоди, присвячені відносинам з начальством. При цьому він дає якісь правила поведінки, спілкування з людьми, які повинні сприяти успіхи в житті. Дивно, але ці правила, виведені закордонним психологом в умовах зовсім іншої дійсності – Америки ХХ століття, – з точністю виконує Молчалин – молодий чиновник з комедії Грибоєдова про Москву ХIХ століття. Карнегі, наприклад, розповідає випадок, коли одна людина повністю завоювала прихильність іншого, похваливши його собак. Як отут не згадати нашого Молчалина: «Ваш шпіц, чарівний шпіц, не більше наперстка, – говорить він впливової й шанованої в цьому суспільстві Хлестовой, – Я гладив всі його; як шовкова шерстка!»

По логіці Карнегі виходить, що така людина, як Молчалин, – ідеал сучасного чиновника й бізнесмена. Його основні якості – «помірність і акуратність» – у сполученні із чіпким практичним розумом і вмінням розташовувати до себе людей ( зрозуміло, із зовсім певною метою) – от те, що потрібно для досягнення успіху в сучасному американському суспільстві, якщо вірити Карнегі. Так що наше вітчизняне «ноу хау», вироблене ще в позаминулому столітті, виявляється, користується успіхом

И дійсно, серед всіх інших підлеглих Фамусова саме Молчалин відрізняється діловими якостями:

Один Молчалин мені не свій,

И те потім, що діловий

Що запитаєш із інших чиновників, серед яких «усе більше сестрині, своячки дитинки»? Але хтось адже повинен займатися справами? Адже не для того ж Фамусов став більшим начальником, щоб возитися з паперами:

Звичай мій такий:

Підписано, так із плечей геть.

По поданнях цього суспільства, чин і багатство для того й існують, щоб «награжденья брати й весело пожити» – от ідеал, до якого поки ще прагне Молчалин і якого вже досяг Фамусов. Причому «стартова позиція» у Молчалина не дуже гарна: він із провінції, не знатний, не багатий, а за Фамусовым і знатний рід, і достатня кількість кріпаків – «душ тысячки дві родових», а те й поболее. Не забудемо, все відбувається в умовах кріпосницької Росії, порядки якої непорушні й для Фамусова, і для Молчалина, і для все інших представників цього суспільства. Це основа основ їх ситого, спокійного життя, наповненої лише плітками, «обідами, вечерями й танцями». Але не всім повезло народитися в родині богатого «власника злиденних мужиків». І от Молчалину потрібно виявити особливі якості, щоб пробитися наверх і теж одержати можливість, як і Фамусов, у свій час спокійно насолоджуватися життям. Отоді – те хтось іншої буде бігати з паперами, улагоджувати справи впливових осіб, гладити їхніх мосьок. Так що сучасним бізнесменом Молчалину, мабуть, не стати – інші ідеали

Але зате як схожа ця парочка – солідний Фамусов і молодий, діловитий Молчалин – на наших чиновників! Навіть преклоніння перед всім іноземним начебто передалося нашої бюрократії в спадщину від них же. Правда, у мові тепер більшого панує не смешенье «французького з нижегородським», і англійського з новоязом сучасного чиновництва. Але причина та ж: відсутність власної культури. Турботливий батько Фамусов, звичайно ж, найняв для дочки й учителів – іноземців, і книжки дозволив читати, але для нього самого єдине читання – це його календар із записами важливих подій, як то: обід, що поміняє погребенье, а за ним крестины в лікарки. У Молчалина теж є свій заповітний зошит, куди він списує новенькі пісеньки

Але щира культура й освіта для всіх у цьому суспільстві явище вкрай небезпечне. Адже, на думку Фамусова, –

Ученье – от чуму, ученість – от причина,

Що нині, пущі, чим коли,

Божевільних розвелося людей, і справ, і думок

«Божевільний» у вустах людей фамусовского суспільства означає «інакомислячий». Здається, що ми зараз далеко пішли від часів гонінь на всяке інакомислення, але чи не так вуж у нас все благополучно з культурою й освітою? А може, і для сучасного чиновника немає нічого небезпечніше, ніж розумний, утворений, вільно мисляча людина? Адже як тоді Фамусовым удасться підтримувати свій авторитет, якщо всі почнуть «служити справі, а не особам»? Як «дійти до ступенів відомих» Молчалину, якщо крім уміння догоджати й тихенько вичікувати зручного моменту для просування по службі в нього нічого за душею немає.

Може бути, наступить все – таки коли – небудь такий момент, коли нарешті – те «зостариться» ця вічна пара – Фамусов і Молчалин – і піде в минуле. І тоді вже комусь буде сокрушенно викликнути:

Ах! Боже мій! Що стане говорити

Княгиня Марья Алексевна!