"He треба слів! Хай буде тільки діло!" (життя і творчість Олени Теліги)
Хочу жити, аж життя не зломить. Рватись вгору чи летіть в безодню. О. Теліги
Дмитро Донців назвав Олену Телігу "поетесою вогняних меж". У долі її й справді було багато межових ситуацій: між щастям і горем, успіхом і поразкою, життям і смертю. Вона з'явилася, спалахнула і згоріла, наче зірка, блиснула і згасла, залишаючи після себе світло. Це оригінальна особистість, творча, горда в житті і поезії.
Олена народилася в Петербурзі, потім родина переїхала в Київ. Батько її деякий час був міністром уряду УНР, а потім змушений був емігрувати до Чехословаччини. Олена нелегально перейшла кордон із матір'ю. У Празі вона познайомилася з представниками так званої "празької школи" поетів: Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем, Леонідом Мосендзом. Саме вони навчили її відчувати тонкощі української мови, були своєрідним "каталізатором" розвитку творчості Олени Теліги.
Творча спадщина поетеси кількісно невелика. Мабуть, і тому, що вона ставила високі вимоги до себе як до митця, ретельно добирала кожне слово, шукала точних виразів. Мені поезії Олени Теліги видаються чіткими, "сильними", "стрункими", але водночас вони сповнені життєвою енергією, пристрастю, рухом. Дуже точно, як на мене, охарактеризував вірші Теліги критик Б. Рубчак: "Це лірика замріяної, примхливої, гордої, пристрасної і дуже "романтичної жінки". У тематиці та колі ідей її творчості цей дух "вічно жіночого" очевидний..." У поезії "Сучасникам" Теліга пише:
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може, в цьому є й моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
У творі відчувається енергія, любов до життя і бажання жити. Ця поезія розкриває життєвий принцип Олени Теліги:
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, - я тверда й сувора.
"Твердою" і "суворою" стала поетеса, коли зрозуміла, що народ її розірваний між двома імперіями, і спрямувала енергію на його національне визволення. "Україну може врятувати новий тип українця", - писала вона. І стала таким типом - людиною, що вміє жиги, торити і вмирати для своєї Батьківщини.
Хочу крикнуть в далечінь без краю
І когось на допомогу кликать,
Бо душа моя сьогодні грає
І рушає на шляхи великі.
("Племінний день")
Олена Теліга була однією активісток українського національного руху, членом ОУН. Вона випускала в окупованому Києві газети і журнал, плекала творчі кадри, створила Спілку українських письменників, об'єднала українську молодь:
Хай мій клич зірветься у високість
І, мов прапор в сонці, затріпоче,
Хай кружляє, мов невтомний сокіл,
І зриває рідних і охочих!
Почалися арешти. Олена Теліга не захотіла покинути своє рідне, розтерзане, але нескорене місто, свою роботу, припинити боротьбу. Її було ув'язнено в 1942 році й розстріляно в Бабиному Яру, де гітлерівці знищили 100 тисяч українських громадян. Вона 5 місяців не дожила до свого 35-річчя. Я схиляю голову перед цією мужньою жінкою, що свідомо обрала тернистий і небезпечний шлях боротьби в ім'я визволення нашої Вітчизни.
Дмитро Донців назвав Олену Телігу "поетесою вогняних меж". У долі її й справді було багато межових ситуацій: між щастям і горем, успіхом і поразкою, життям і смертю. Вона з'явилася, спалахнула і згоріла, наче зірка, блиснула і згасла, залишаючи після себе світло. Це оригінальна особистість, творча, горда в житті і поезії.
Олена народилася в Петербурзі, потім родина переїхала в Київ. Батько її деякий час був міністром уряду УНР, а потім змушений був емігрувати до Чехословаччини. Олена нелегально перейшла кордон із матір'ю. У Празі вона познайомилася з представниками так званої "празької школи" поетів: Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем, Леонідом Мосендзом. Саме вони навчили її відчувати тонкощі української мови, були своєрідним "каталізатором" розвитку творчості Олени Теліги.
Творча спадщина поетеси кількісно невелика. Мабуть, і тому, що вона ставила високі вимоги до себе як до митця, ретельно добирала кожне слово, шукала точних виразів. Мені поезії Олени Теліги видаються чіткими, "сильними", "стрункими", але водночас вони сповнені життєвою енергією, пристрастю, рухом. Дуже точно, як на мене, охарактеризував вірші Теліги критик Б. Рубчак: "Це лірика замріяної, примхливої, гордої, пристрасної і дуже "романтичної жінки". У тематиці та колі ідей її творчості цей дух "вічно жіночого" очевидний..." У поезії "Сучасникам" Теліга пише:
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може, в цьому є й моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
У творі відчувається енергія, любов до життя і бажання жити. Ця поезія розкриває життєвий принцип Олени Теліги:
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, - я тверда й сувора.
"Твердою" і "суворою" стала поетеса, коли зрозуміла, що народ її розірваний між двома імперіями, і спрямувала енергію на його національне визволення. "Україну може врятувати новий тип українця", - писала вона. І стала таким типом - людиною, що вміє жиги, торити і вмирати для своєї Батьківщини.
Хочу крикнуть в далечінь без краю
І когось на допомогу кликать,
Бо душа моя сьогодні грає
І рушає на шляхи великі.
("Племінний день")
Олена Теліга була однією активісток українського національного руху, членом ОУН. Вона випускала в окупованому Києві газети і журнал, плекала творчі кадри, створила Спілку українських письменників, об'єднала українську молодь:
Хай мій клич зірветься у високість
І, мов прапор в сонці, затріпоче,
Хай кружляє, мов невтомний сокіл,
І зриває рідних і охочих!
Почалися арешти. Олена Теліга не захотіла покинути своє рідне, розтерзане, але нескорене місто, свою роботу, припинити боротьбу. Її було ув'язнено в 1942 році й розстріляно в Бабиному Яру, де гітлерівці знищили 100 тисяч українських громадян. Вона 5 місяців не дожила до свого 35-річчя. Я схиляю голову перед цією мужньою жінкою, що свідомо обрала тернистий і небезпечний шлях боротьби в ім'я визволення нашої Вітчизни.
