Короткий зміст Фанатизм, або Пророк Магомет Вольтер Ф. – М

В основу сюжету цієї трагедії Вольтера лягли події з життя арабських племен Аравії, пов’язані з поширенням ісламу й діяльністю релігійного реформатора Магомета. Автор писав: «Я знаю, що Магомет не робив такого саме зрадництва, яке становить сюжет моєї трагедії. Ціль моя не в тім лише, щоб вивести на сцені правдиві події, але в тім, щоб правдиво зобразити вдачі, передати щирі думки людей, породжені обставинами, у яких люди ці опинилися, і, нарешті, показати, до якої жорстокості може дійти злісний обман і які жахи здатний творити фанатизм. Магомет у мене – не що інше, як Тартюф зі зброєю в руках». Дія п’єси Вольтера розгортається в Мецці близько 630 р.

Шейх Мекки, Зопир, довідається про намір Магомета, його лютого ворога, скорити місто. Родина Зопира була винищена Магометом, тому він дуже прив’язаний до полоненого їм юній Пальмірі, що Магомет уважає своєю рабинею й вимагає неї повернути, тому що вона виросла в Медині, місці, уже зверненому в іслам. Там він владар і кумир. Дівчина цінує доброту й м’якість Зопира, але просить його виконати волю Вчителя й повернути її в Медину. Шейх відмовляє, пояснюючи, що він не бажає потурати вкравшемуся в довіру Пальміри тиранові.

Сенатор Фанор доповідає Зопиру про появу в місті Омара, воєначальника Магомета, зі свитою. Омар за шість років до цього «пішов у похід, щоб Мекку захистити, і, відтіснивши війська зрадника й злодія, раптом перейшов до нього, не убоясь ганьби». Тепер від імені Магомета він пропонує мир, клянеться, що це не лукавство й на доказ згодний дати в заручники молодого Сеида. Омар приходить на переговори із Зопиром, і шейх нагадує посланцеві, ким був десять років тому його прославлений владика: «простий погонич, шахрай, бурлака, чоловік невірний, ничтожнейший базіка, ошуканець безприкладний». Присуджений судом до вигнання за бунт, він пішов жити в печери й, краснобайствуя, став спокушати народ. Не заперечуючи таланта й розуму Магомета, Зопир відзначає його злопамятность і жорстокість: «тиранів мстивіше ще не знав Схід». Воєначальник же, терпляче вислухавши шейха, пропонує йому назвати ціну за Пальміру й мир. Зопир із гнівом відкидає цю пропозицію, і Омар заявляє, що він у такому випадку спробує схилити на сторону Пророка сенат.

Закохані Сеид і Пальміра безмірно щасливі, зустрівшись знову. Коли шейх викрав Пальміру, Сеид не знаходив собі місця від горя, але тепер його улюблена поруч і він сподівається неї звільнити. Молоді люди вірять, що Магомет з’єднає їхній дві долі в одну. А Пророк меж тим наближався до воріт древньої Мекки. Омар зміг переконати сенат впустити в місто того, хто був несправедливим судом вигнаний з нього. Він для одних – тиран, а для інших – герой… Відкриваючи Омарові свою таємницю, Магомет зізнається, що його заклики до миру – міф, він хоче лише покористуватися з віри людей у посланця Бога, здатного зупинити полум’я війни. Його ціль – скорити Мекку й знищити Зопира. Крім того, Пальміра й Сеид, незважаючи на їхню відданість Магомету, є його ворогами – так він заявляє Омарові. Пророк любить Пальміру а, довідавшись, що вона зволіла йому раба, він приходить у лють і помышляет про помсту.

Зустріч Зопира й Магомета відбулася. Шейх відкрито обвинувачує Магомета: «впровадившись підкупом, і лестощами, і обманом, нещастя ти приніс всім скореним країнам, і, у град святий вступивши, дерзаєш ти, лиходій, нав’язувати нам неправда релігії своєї!» Магомет нітрохи не збентежений цими мовами й пояснює Зопиру, що народ готовий поклонятися тепер будь – якому, аби тільки новому ідолові, тому настала його година, Зопир же повинен не пручатися, а добровільно віддати влада. Лише одна обставина похитнула впевненість шейха. Магомет повідомляє, що викрадені діти Зопира не загинули, вони виховувалися меж слуг Пророка. Тепер їхня доля залежить від розсудливості батька. Якщо Зопир без бою здасть місто й оголосить народу, що лише Коран – єдиний закон, а Магомет – пророк Бога, то він знайде й дітей, і зятя. Але Зопир відкидає цю пропозицію, не бажаючи віддавати країну в рабство. Нещадний Магомет відразу вирішує вбити непокірливого шейха. Із всіх слуг Омар радить йому вибрати для цього Сеида, тому що він «фанатик ревний, божевільний і сліпий, що благоговіє в захваті перед тобою». Крім того, Омарові відома страшна таємниця Магомета: Пальміра й Сеид – діти Зопира, тому син відправляється лиходіями на батьковбивство. Магомет викликає до себе Сеида й вселяє йому веління, що нібито виходить від Аллаха: «Наказано здійснити святу помсту й завдати удару, щоб ворог був знищений клинком, що вам у десницю Богом вкладений». Сеид жахається, але Магомет підкуповує його обіцянкою: «Любов Пальміри вам наградою була б».

І юнак здається. Але вже тримаючи в руці меч, юнак однаково не розуміє, чому він повинен убити безпомічного й беззбройного старого. Він бачить шейха, що починає з ним проникливу бесіду, і Сеид не в силах занести над ним своя зброя. Омар, що таємно спостерігав за цією сценою, вимагає Сеида негайно до Магомету. Пальміра, заставши Сеида в страшному сум’ятті, просить відкрити їй всю правду, і юнак розповідає, благаючи допомогти йому розібратися у своїх роздираннях: «Скажи мені слово, ти мій друг, мій добрий геній! Направ мій дух! І меч мені допоможи підняти!.. Поясни, навіщо криваве закланье Пророкові доброму, батькові для всіх людей?» Сеид говорить, що, за рішенням Пророка, їх з Пальмірою щастя – нагорода за кров нещасного Зопира. Дівчина ухиляється від ради, тим самим штовхаючи юнака на фатальний крок. Меж тим Герсид, один зі слуг Магомета, у минулому похитивший дітей Зопира й знаючий про їхню долю, призначає шейхові побачення; але воно не відбулося, тому що Омар, розгадавши намір Герсида відкрити таємницю, убиває його. Але Герсид все – таки встигає залишити передсмертну записку й передати її Фанору. У цей час Зопир іде молитися до вівтаря й не скупиться на прокльони на адресу Магомета. Сеид поспішає перервати блюзнірську мову, оголює зброя й завдає удару. З’являється Фанор. Він у жаху, що не встиг запобігти вбивству, і повідомляє всім фатальну таємницю. Сеид падає на коліна з вигуком: «Поверніть мені мій меч! І я, себе клянучи…» Пальміра втримує руку Сеида: «Нехай не в Сеида він устромиться, а в мене! До батьковбивства я підштовхувала брата!» Зопир же, смертельно поранений, обіймає дітей: «У годину смерті мені доля послала дочку й сина! Зійшлися вершини лих і радостей вершини». Батько з надією дивиться на сина: «Зрадник не піде від страти й ганьби. Я буду відомщений». Омар, побачивши Сеида, наказує слугам схопити його як убивцю Зопира. Тільки тепер юнак довідається про підступництво Пророка. Воєначальник поспішає до Магомету й доповідає про обстановку в місті. Зопир умирає, розгніваний народ, колись у всім слухняний, нарікає. Омар пропонує заспокоїти юрбу завіреннями в тім, що Зопир прийняв смерть за відкидання ісламу, а його жорстокий убивця Сеид не уникне кари за вчинене. Війська Магомета незабаром будуть у місті – Пророк може не сумніватися в перемозі. Магомет цікавиться, чи не міг хто – небудь видати Сеиду таємницю його походження, і воєначальник нагадує йому, що Герсид, єдиний присвячений, мертвий. Омар зізнається, що у вино Сеиду він влив отруту, тому близько годину і його смерті. Магомет велить покликати до нього Пальміру. Він радить дівчині забути про брата й обіцяє їй багатство й розкіш. Всього її нещастя вже за, вона вільна, і він готовий зробити для неї всі, якщо вона буде йому покірна. Дівчина із презирством і збурюванням кидає: «Убивця, лицемір безчесний і кривавий, ти смієш спокушати мене нечистою славою?» Вона впевнена, що лжепророк буде викрита й відплата недалеко. Народ, довідавшись про вбивство Зопира, виходить на вулиці, бе