Викриття свавілля в романі Достоєвського «Злочин і покарання» – Достоєвський Федір

Російська Література XIX століття мало особливу місію: вона була голосом всіх прогресивних людей країни, єдиною можливістю говорити про протиріччя й трагізм сучасності, відбивала напружене шукання суспільної й особистої правди. Федір Михайлович Достоєвський усвідомлював цю місію повною мірою, його особиста доля й творчість – це напружений пошук шляхів удосконалення людства. За його власним визнанням, він був літератором – пролетарем. Бажання допомогти тисячам таких же знедолених, як він, привело 25 – літнього Достоєвського в кружок петрашевцев, учасники якого ставили за мету здійснити політичний заколот. Через два роки разом з іншими кружковцами його заарештували й винесли вирок про страту. Про заміну цього вироку на каторжні роботи письменникові і його товаришам оголосили лише після того, як вивели на плац і кілька мінут, які здавалися неймовірно довгими, вони простояли із зав’язаними очами, очікуючи страти. Це психологічне катування, навмисне використане царем, щоб зламати петрашевцев, глибоко вразило письменника, викликало ненависть і відразу до будь – якої жорстокості, насильству. Лише через десять років письменника буде можливість повернутися в Петербург, де й розгорнеться його літературна діяльність

Достоєвський уважав, що Російська література його часу мала потребу в «новому слові», яке б належало російській людині більшості, яке б здатно було передати й хаос його існування, і складність його інтелектуальних і моральних переживань. Це «нове слово» стало орієнтиром у нього художній творчості

Одне з найвидатніших створінь Достоєвського, що дуже вплинуло на світову літературу, – роман «Злочин і покарання». Герой його – Розкольників – живе в тісній комірці, його відрахували з університету через неспроможність платити за навчання. Як людина сміливої, чесної, повний внутрішньої сили, вона не бажає підкорятися моральним принципам миру, де богатый і сильний знущається з слабк і знедоленим, де гине молода, здорова життя, задавлене бідністю. Убивство жадібної, огидної процентщицы здається йому викликом тої моралі, який люди підкорялися споконвіків, моралі, що затверджує, що людина – це неспроможна «воша». Але мало того, що перше вбивство веде за собою друге: той самий сокира вбиває й грішника, і праведника (під час убивства випадково вертається сестра процентщицы, бідна забита Лизавета). Страшнее інше: убивство процентщицы виявляє, що в самому Раскольникови (хоча він не усвідомлює этого) сховалася горда, самолюбна мрія про панування над «Твариною тремтячої» і над «всім людським мурашником». Таким чином, коло міркувань і дій Раскольникова трагічно закривається. Автор примушує героя відректися від своїх наполеонівських планів, індивідуалістського свавілля, трагічно пережити їхній наслідку й знайти нове життя, що з’єднує його з іншими знедоленими й страдниками. Його любов до Соні стає символом цього нового життя

Розкольників – трагічна фігура, у його душі розвертається боротьба добра й зла. Геній Достоєвського полягає в тім, що він художньо переконливо показав не тільки причини індивідуалістського свавілля, але й розкрив його психологію. У романі багато героїв, які на перший погляд безпосередньо не зв’язані ні зі злочином, ні з долею Раскольникова, але без них сюжет добутку не придбав би того грандіозного філософського звучання, що він має. Кожний з персонажів роману у відповідності зі своєю філософією пояснює вчинок Раскольникова. Теорія головного героя (більшість людей – «Тварини тремтячі», які не в змозі на боротьбу за щастя, тому сильна людина повинен взяти на себе право, хоча б і силою, привести їх на щастя, такій людині дозволено всі, навіть кров і насильство) зрозуміла Лужину й Свидригайлову, вони її не заперечують, навіть використовують, але для досягнення власної мети. Порфирій Петрович розглядає цю теорію з погляду закону, Разумихин – як обиватель зі здоровим глуздом і вірністю існуючим моральним нормам. Соня засуджує не теорію, а вчинки Раскольникова з погляду християнської етики. Ці образи показують, що теорія Раскольникова виникає невипадково, вона в окремих своїх елементах представлена у свідомості й життєвій позиції інших героїв

Одним з перших Достоєвський відчув, що бунт проти старої буржуазної моралі лише шляхом вивертання її на другий бік може привести до страшних наслідків. Об’єктивно гасло Раскольникова «усе дозволено» виявляє собою зло з більше агресивною й страшною особою