Чи можна вважати образ Обломова негативним? – Гончарів Іван

Трапилося чудо: народився чоловічок. Ким він буде? Чи принесе він користь суспільству? Чи буде щасливий? Поки цього ще ніхто не знає…

Трапилося чудо: виростили із чоловічка Людини. Те, що було закладено від природи: золоте серце, здатність випробовувати сильні почуття, доброта, але разом з тим і лінь – залишилося. Спасибі вам, няньки – мамки. Ви виростили чиєсь сонце. І от Обломову за 30, але він усе ще боїться дивитися на мир – тому що може стати боляче. Ілля – обломів у загальному змісті слова. Те, про що мріяв, зроблено не було. Він – раб дивана й халата. Раб принципів і звичок: він – пан, Захар – слуга… Це потім приїде Штольц і запалить вогонь у його погаслій від духовної старості душі. Це потім вона спалахне полум’ям: Обломів полюбить Ольгу. А поки – він умер для суспільства, умирає морально, а незабаром умре фізично… Поки – він страждає через віру в людей і проте вірить у них. Складно для розуміння? Розшифрувати? Він не знає, як відмовити старості – керуючий (шахраєві), і пускає в будинок усіх без розбору. Довіряти людям, яким не можна довіряти, – це трагедія. Не можна довіряти людям, які можуть ударити в спину. Так що ж – не вірити їм? Переступити через себе? Боляче. Инеправильно.

Але ж можна вдарити в чиюсь спину ненавмисно! І не відчути своєї провини – тільки біль іншого від цього не зменшиться. От Обломів і страждає через віру в людей, і все – таки вірить у них. Цього Обломова мені безумно жаль, тільки допомогти йому нема чим, поки він сам не прикладе хоч скільки – небудь зусиль… І от Обломів відродився. Його майже витягнула із трясовини любов. Але він все – таки побоявся простягнути руку на щастя. Відступив без бою. Поступився його комусь. І цим кимсь виявиться Штольц. Але все це – потім. А поки сонце Обломова зійшло над будинком Пшеницыной. От тільки… за глухою стіною, за чорною ущелиною обломовщини

Умер Обломів. Закотилося сонце, щоб не встати ніколи… Але промені його засяяли в чиїйсь пам’яті. І зрозуміли деякі, чого втратилися. А сонце вже закотилося. Ми робимо однакові помилки. І завжди так буває: при житті – приймаємо людини як належне або, ще гірше, забуваємо. А коли втрачаємо – розуміємо, кого втратили. І починаємо цінувати. І забуваються, стають несуттєвими дрібні недоліки. Тільки людини не повернешся

На життєвому шляху Обломова було багато перехожих. Кожний одержував від нього те, що було йому необхідно. Тобі потрібно увага – тобі слухають. Хочеш утішити своє самолюбство – повірять твоїм хвастощам. Але ці люди так і не зрозуміли, що це був людина – сонце. А хто зігрівся в його променях? Штольц, Ольга, Захар, Пшеницына. Усього чотири чоловіки! Але хоча б вони оцінили Обломова? Немає. І від цього на душі ще горше. Але хіба всього чотири чоловіки зігрілися в променях Обломова? Ми теж п’ємо з бездонного колодязя, залишеного нам Гончаровым. І начебто чуємо сміх зірок