Короткий зміст “Два Іван, або Пристрасть до позовів” Нарежного по главах

Шляхетні шляхтичі Іван Зубарь і Іван Хмара – нерозлучні друзі з отрочного років, і тому навколишні кличуть їхнім Іваном старшим і Іваном молодшим. Шлях двох Іванов лежить у Миргород, але зустріч із синами міняє їхні плани, і вони все разом вертаються в рідні Обаполи. По дорозі додому Іван молодший розповідає Никанорові й Коронату про спонукальну причину їхньої сьогоднішньої подорожі в Миргород – це позов, така завзятому й непримиренна, яку в тутешньому краї ніхто не пам’ятає. А почалося все з пари кроликів, що біля десяти років тому подарували молодшому братові Никанора. Кролики швидко розплодилися й стали навідуватися в сад Харитона Скалки, розташований по сусідству. Одного чудового дня, коли обоє Івана зі своїми сімействами відпочивали під квітучими деревами, пролунали рушничні постріли

Після чого здався пан Скалка з полдюжиной убитих кроликів, загрожуючи судом і винищуванням всіх проклятих тварин, що залишилися. Він не тільки говорив зухвало, але й посмітив не зняти ковпак, чим остаточно розгнівав Івана старшого, людини військового. Останній спробував зняти з Харитона ковпак за допомогою кола, висмикнутого із забору, але зробив це так ніяково, що зачепив сусіда по юшку, отчого той полетів на траву. Із цього випадку й почався десятилітній позов, протягом якої по обидва боки було багато чого погублене й спалено

На інший день обоє дружніх сімейства відправляються на ярмарок, де віч – на – віч зіштовхуються з паном Харитоном, з усіма його домашніми й безліччю гостей, у числі яких відрізняється сотенної канцелярії переписувач Анурії. Обмінявшись образами, вороги переходять до більше вагомих аргументів: після плювка Івана старшого, що заліпило в чоло Харитонові, пішов ціпок Скалки, «подібно стрілі молнийной» занепала на голову супротивника. Побоїще припинив переписувач Анурії, що призвав Харитона не проливати кров людську, а «позувати» (тут – судитися, затівати позов), у чому й запропонував свої послуги як укладач прохання в сотенну канцелярію. Юних філософів не захопила пристрасть їхніх батьків до нескінченних по – зываниям, їхні серця полонені чарівними дочками Харитона Скалки. Та й Лідія з Раїсою не залишаються байдужими до чемних манер і приємної зовнішності полтавських чепурунів

И поки два Іван з Харитоном у черговий раз позують у Миргороді, їхні діти починають таємно зустрічатися й незабаром розуміють, що жити друг без друга не можуть. У щоденних побаченнях на баштані непомітно пролетіли десять днів. З Миргорода з рішенням сотенної канцелярії приїжджають батьки, і побачення молодих коханців тимчасово припиняються. Справа по взаємних скаргах двох Іванов і Харитона вирішений на користь останнього

И хоча він, як і Иваны, витратив на цю поїздку чимало грошей, думка про те, що Скалка узяв гору, ятрить серця його супротивників. «Постій, Харитін! – викликує з жаром Іван старший. – Ти покаєшся у своїй перемозі й покаєшся незабаром!» Молоді шляхтичі, розуміючи, що присутність в Обаполах Харитона Скалки робить побачення з їх люб’язними неможливими, вирішують посприяти його черговій поїздці вгород.

Проїжджаючи мимо Харитоновой голубника, Никанор надихає батька постріляти голубів, щоб відомстити за ті капості, які заподіяв Харитін. Розстріл бідних тварин завершується пожежею голубника. Але недовго радіють Иваны – , щоб відомстити за свій голубник Харитін спалив пасіку Івана старшого. І знову вороги поспішають у Миргород із взаємними скаргами

Поки батьки позують у сотенній канцелярії, їхні діти, таємно обвінчавшись, проводять цілий місяць в упоениях і захватах любові. Але вони не можуть нескінченно приховувати свою любов, і Никанор клянеться будь – що – будь помирити батьків. Друзі починають діяти. Вони посилають лист панові Скалці від імені його дружини Анфизы, у якому повідомляється, що його будинок в Обаполах згорів, і його рідні, обгорілі під час пожежі, змушені переселитися на хутір

Одержавши листа, Харитін поспішає на хутір і, не знайшовши там нікого, їде в Обаполи. Удома, учинивши жахливу метушню й на смерть перелякавши рідних, пан Скалка з’ясовує, що отримане їм лист – підроблене. Ну звичайно, це нова вигадка підступних панів Іванов, що захотіли видалити його з міста, щоб у його відсутність зручніше діяти у свою користь! Наступного дня в будинок Харитона є пан Анурії з листом із сотенної канцелярії із приводу останнього позывания.

Рішення сотенної канцелярії на користь Івана старшого, по якому Скалка повинен заплатити своєму кривдникові рубль, приводить Харитона в невимовну лють. Відлупцювавши пана Анурія, Харитін повідомляє своє рішення – він їде в Полтаву в полкову канцелярію позувати з дурнем – сотником і його ледарями! Але полкова канцелярія вирішує не на користь Харитона, більше того, вона присуджує віддати хутір Скалки побитому переписувачеві у вічне й потомствене користування. Тепер шлях Скалки лежить у Батурин, у військову канцелярію, позувати з новими ворогами. Позов Харитона з полковою й сотенною канцеляріями завершується тим, що Анфизу з її дітьми виганяють із горбылевского будинку, що передається сотникові й членам сотенної канцелярії, а самого Харитона за «буйну вдачу» саджають у батуринську в’язницю на шість тижнів

Допомога нещасному сімейству пана Скалки приходить із несподіваної сторони: рідний дядько Івана старшого Артамон Зубарь, богатый і поважний старець, пропонує Анфизе з дітьми пожити «до часу» у його будинку. Сам він гудить пагубну пристрасть своїх племінників до «згубних позовів» (Іванові молодшому його дружина доводиться теткою). Одна надія на улюблених онуків, Никанора й Короната, які повинні примирити ворогуючих. Тим часом у будинок Артамона зненацька для хазяїв прибувають Иваны з усіма своїми домочадцями

За рішенням військової канцелярії за «буйства, шаленства, зажигательства» їх спонукуваний і нерухомий маєток приписується до сотенного маєтку. Тільки тепер обоє Івана пізнали всю справедливість суджень Артамона про проклятий позыванье. Допомоги й зашиті вони просять у свого «великодушного дядька». Артамон готовий допомогти своїм племінникам, але ставить перед ними дві неодмінних умови: перше – ніколи й ні з ким більше не позувати; друге – уважати дочок Харитоновых, що стали дружинами їхніх старших синів, поряд з дочками своїми, і їхня мати почитати як добру й гідну матір сімейства, а також, якщо Харитін виявить бажання примиритися з ними, прийняти його у свої объятья як брата. Обоє Івана з «неописаним задоволенням» погоджуються з умовами їх добродушного дядька

Але хто ж приборкає неприборкану вдачу свата Іванов, пана Харитона? Що з ним зараз відбувається? А пан Харитін сидить у батуринській темниці. І жувати йому черствий хліб, запиваючи водою, якби не два його сусіди – молоді запорожці Дубоніс і Нечос, які по – братерському ділять із ним свої сніданки, обіди й вечері

Харитін привязывается до великодушних юнаків отеческой любов’ю, і, коли вони по завершенню покарання пропонують йому їхати разом у Запорізьку Січ, він з радістю погоджується – адже будинку його чекає тільки ганьба. Під впливом молодих людей у характері Харитона відбуваються благодійні зміни. Згадуючи своє минуле життя, воно випробовує глибоке каяття

Пана Скалку хвилює доля його сімейства, але він не насмілюється до них з’явитися. «Що запропоную їм, коли й сам існую від дарунків дружби й великодушності». Бачачи роздирання Харитона, Дубоніс і Нечос роблять йому несподіване речення: вони просять Скалку познайомити їх зі своїми дочками. Може бути, вони один одному сподобаються, і тоді, склавши одне сімейство, Харитін знову знайде втрачений спокій. Отже, вирішено: у Січ запорожці з Харитоном їдуть через Обаполи, щоб там одержати повні відомості про місцезнаходження сім’ї Скалки

В Обаполах з’ясовується, що Артамон викупив маєтку Скалки, Зубаря й Хмары й став їхнім одноособовим власником. Артамон зустрічається з Харитоном і пропонує, поки будуть шукати його сімейство, пожити на хуторі, що донедавна йому, Харитонові, належав. Через кілька днів Артамон привозить на хутір Анфизу з дітьми, і вражений Харитін довідається, що його дружина й діти від дня вигнання із сільського будинку гостювали на Артамоновском хуторі, у дядька його заклятих ворогів. Артамон бере з Харитона обіцянка щиросердно примиритися зі своїми сусідами Иванами, а потім їде побачити зі своїми племінниками

Від проникливих поглядів пана Харитона не зникло, що Раїса й Лідія з першого погляду зачарували серця запорожців, і тому, коли юнака просять його стримати свою обіцянку, вона з радістю благословляє молоді пари. Два дні пролітають як одна радісна мінута. На третій до Харитона на хутір приїжджають обоє Івана й, завершуючи остаточне примирення, пропонують панові Скалці поженити дітей

Скалка розчулена, але в його дочок уже є наречені. Розстаючись, пани Иваны обіцяють, що будуть брати участь у весільному святі. Нарешті наступає всіма бажаний день. На хутір до Харитона приїжджає безліч гостей, серед них – Артамон і два його племінники зі своїми сімействами. Усі очікують виходу наречених

И от з’являються Харитоновы дочки, тримаючи на руках по чарівному крихітці. Добрий Артамон розкриває перед враженим Харитоном істину: його дочки вже давно замужем, а їхні чоловіки – сини панів Іванов, Никанор і Коронат, вони ж улюблені їм запорожці. Щасливий Харитін благословляє дітей і притискає до своїх грудей онуків. Кілька днів сряду тривають свята в маєтках панів Харитона, Івана старшого й Івана молодшого. І відтепер тільки мир, дружба й любов запановують у них будинках