Короткий зміст “Повість про Петра й Февронію Муромських” – Російська народна творчість

У місті Муромі правил князь Павло. До його дружини диявол надіслав літаючого змія на блуд. Їй він був у своєму виді, а іншим людям здавався князем Павлом. Княгиня у всім зізналася своєму чоловікові, але той не знав, що робити. Він велів дружині випитати в змія, від чого тому смерть може прийти. Змій розповів княгині, що смерть його буде «від Петрова плеча, від Агриковамеча».

У князя був брат по ім’ю Петро. Він почав думати, як убити змія, але не знав, де взяти Агриков меч. Один раз у церкві Воздвиженского монастиря дитина показала йому Агриков меч, що лежав у щілині між каменів вівтарної стіни. Князь взяв меч. Один раз Петро прийшов до брата. Той був будинку, у своїй кімнаті. Потім Петро пішов до невістки й побачив, що брат уже сидить у неї. Павло пояснив, що змій уміє приймати його вигляд. Тоді Петро велів братові нікуди не йти, взяв Агриков меч, прийшов до невістки й убив змія. Змій з’явився у своєму єстві й, умираючи, обляпав Петра кров’ю

Тіло Петра покрилося виразками, він важко занедужав, і ніхто не міг його вилікувати. Хворого привезли в Рязанську землю й стали там шукати лікарів. Його слуга прийшов у Ласкаво. Зайшовши в один будинок, він побачив дівицю, що тче полотно. Це була Февронія, дочка древолаза, що добуває мед. Юнак, бачачи мудрість дівиці, повідав їй про лихо, що осягло його пана

Февронія відповіла, що знає лікаря, що зможе вилікувати князя, і запропонувала привезти Петра до неї в будинок. Коли це було виконано, Февронія викликалася сама узятися за лікування, якщо Петро візьме її в дружин. Князь не прийняв всерйоз її слів, тому що не вважав за можливе женитися на дочці древолаза, але пообіцяв зробити це у випадку зцілення

Вона дала йому посудина своєї хлібної закваски й веліла йти в лазню, помазати там закваскою всі виразки, крім однієї. Петро, бажаючи випробувати її мудрість, послав їй пучок льна й наказав виткати з нього сорочку, порти й рушник за те час, поки він буде в лазні. У відповідь Февронія послала йому обрубок поліна, щоб князь зробив з нього за цей час ткацький верстат. Петро сказав їй, що це неможливо. А Февронія відповіла, що так само неможливо виконати і його веління. Петро подивувався її мудрості

Ранком він прокинувся здоровим – на тілі була лише одна виразка, – але не виконав обіцянки женитися на Февронії, а послав їй подарунки. Вона їх не прийняла. Князь виїхав у місто Муром, але виразки його помножилися й він змушений був із соромом повернутися до Февронії. Дівчина зцілила князя, і він взяв її вжены.

Павло вмер, і Петро став правити Муромом. Бояри не любили княгиню Февронію через її походження й наговорювали на неї Петру. Одна людина розповіла, наприклад, що Февронія, встаючи через стіл, збирає в руку крихти, як голодна. Князь велів дружині пообідати разом з ним. Після обіду княгиня зібрала зі стола крихти. Петро розтиснув її руку й побачив у ній пахощі

Потім бояри прямо сказали князеві, що не бажають бачити Февронію княгинею: нехай візьме собі яке хоче багатство й іде з Мурома. Те ж саме вони повторили на бенкеті самої Февронії. Вона погодилася, але захотіла взяти із собою тільки дружина. Князь випливав Божиим заповідям і тому не розстався із дружиною, хоч і довелося при цьому відмовитися від князівства. А бояри були задоволені таким рішенням, тому що кожний з них сам хотів бути правителем

Петро й Февронія спливли з міста по Оці. На тім судні, де була Февронія, перебував ще одна людина із дружиною. Він глянув на Февронію з якимось помислом. А вона веліла йому зачерпнути води по праву й ліворуч човна й надпити. І потім запитала, яка вода смачніше. Почувши, що однакова, Февронія пояснила: однаково і єство жіноче, тому нема чого помышлять про чужу дружину

На березі приготували їжу, і кухар підрубав маленькі деревця, щоб повісити на них казани. А Февронія благословила ці деревця, і ранком вони зробилися більшими деревами. Петро й Февронія збиралися їхати далі. Але отут прийшли вельможі з Мурома й стали просити князя й княгиню повернутися, щоб правити містом. Петро й Февронія, вернувшись, правили лагідно й справедливо.

Чоловіки благали Бога про те, щоб умерти одночасно. Вони хотіли бути похованими разом і веліли висікти в одному камені дві труни, які мали між собою лише перегородку. Одночасно князь і княгиня прийняли чернецтво. Петро одержав у чернецтві ім’я Давид, а Февронія стала Єфросинією

Єфросинія вишивала повітря для храму. А Давид надіслав до неї лист: він чекав її, щоб разом умерти. Черниця просила його почекати, поки вона закінчить вишивати повітря. У другому листі Давид писав, що може чекати недовго, а в третьому – що чекати більше не може. Тоді Єфросинія, закінчивши вишивати особу останнього святого, одягу ж не закінчивши, послала сказати Давидові, що готово до смерті. І, помолясь, вони обоє вмерли 25 червня

Тіла їх поклали в різних місцях: Давида – у соборної церкви Богородиці, а Єфросинію – у Воздвиженском жіночому монастирі. А загальна їхня труна, що вони самі повеліли собі витесати, поставили в церкві Богородиці

Ранком їхні окремі труни були порожні, а тіла святих спочивали «у єдиній труні». Люди переховали їх як і раніше. А ранком знову знайшли їх у загальній труні. Тоді люди не посмітили більше стосуватися тіл святих і, виконавши їхню волю, поховали разом, у соборній церкві Різдва Богородиці. Ті, хто з верою приходять до їхніх мощів, одержують зцілення

Петро – муромський князь, один з головних героїв «Повести». Ім’я героя є вигаданим, тому що «Повість» створювалася Єрмолаєм – Еразмом на основі місцевої народної легенди. У науковій Літературі прийнято вважати, що в легенді за вигаданими іменами муромських князів варто бачити реальних історичних; осіб. Найчастіше імена П. і його брата Павла (також один з героїв «Повести») співвідносять із двома братами – Володимиром і Давидом, що правили в Муромі після смерті їхнього батька князя Георгія з 1175 по 1203 р. З 1203 (після смерті Володимира) по 1228 р. на князівському престолі був молодший брат Давид, а потім князівство перейшло до його сина Юрію. Відповідно до іншої крапки зору, князя П. з «Повісті» ототожнюють із князем Петром, що жив на початку XVI в., що був родоначальником бояр Овцыных. Ім’я цієї історичної особистості відомо тільки по родоводу, складеної не раніше кінця XVI в.

«Повість» ділиться на чотири частини. П. є діючою особою у всіх чотирьох частинах. У першій частині розповідається історія про те, як до невістки П. (дружині його брата Павла) став ходити змій в образі її чоловіка. П., діставши Агриков меч, убив змія, але його кров, потрапивши на тіло П., викликала важку хворобу. П. покрився виразками й струпами. Цей епізод «Повести» заснований на фольклорному сюжеті змееборчества Але поряд з подібністю між князем П. і героями чарівних казок можна виявити й розходження. Наприклад, князь П. не проходить попереднього випробування, а Агриков меч знаходить у церкві завдяки ангелові, що з’явився до наму у вигляді отрока. Головний герой «Повести» не проявляє своїх рис (хоробрість, спритність, доброта). Навпроти, є чудо, що, зрозуміло, ближче до житійних, ніж казковим канонам. Інша відмінність: герой казки не коливається, вступаючи в боротьбу. П. же сумнівається, тому що змій приймає вигляд любого брата. Тому героєві «Повести» доводиться спочатку точно з’ясувати, де в цей час перебуває князь Павло. І нарешті, замість винагороди, покладеного героєві чарівної казки, князь П. одержує хворобу. Таке завершення першої частини мотивує подальший хід оповідання

У другій частині головною діючою особою є Февронія. Князь П. відправляється на пошуки лікаря, і його слуга, випадково потрапивши в село Ласкаво (збереглася в Рязанській обл. дотепер), зустрічається там із селянською дівчиною Февронією. Февронія задає мудрі загадки слузі князя й дотепно відповідає на нездійсненні прохання князя П. Потім Февронія погоджується вилікувати П. з умовою, що він візьме її в дружин після видужання. Князь П., вилікувавшись, забуває про свою обіцянку й тому занедужує знову. Він змушений знову звернутися до Февронії, і та остаточно виліковує його, після чого головні герої женяться. Ця частина «Повести» також порівнянна з деякими казковими сюжетами (зокрема, із сюжетом про мудру діву). Але при написанні «Повести» автор, мабуть, використовував і місцеву легенду, що дотепер збереглася в Рязанській обл., про те, як селянка села Ласкаво вийшла заміж за муромського князя

Муромські бояри, незадоволені тим, що селянка стала княгинею, виганяють Февронію з міста. Одержавши дозвіл взяти «найдорожче», Февронія веде із собою чоловіка. Залишившись без князя, бояри не можуть упоратися з керуванням князівством і просять Февронію повернутися

Остання частина «Повести» зв’язана зі смертю князя й княгині. Постригшись і оселившись у монастирі, чоловіки домовилися вмерти в один день і заповіли поховати їх в одній труні. Почуваючи, що вмирає, П. послав до Февронії сказати, що час прийшов. Його дружина вишивала повітря (покрив на посудину зі святими дарунками на престолі в церкві) і попросила чоловіка не вмирати, поки вона не закінчить справу. П. ще раз послав сказати, що чекати більше не в силах. Тоді Февронія, не дошивши повітря (тобто відклавши богоугодну справу), умерла разом із чоловіком, в одна година. Їх поховали роздільно, у чоловічому й жіночому монастирях, але на наступний ранок виявили, що тіла їх лежать в одній труні. Люди кілька разів намагалися покласти їх окремо, але потім зрозуміли, що це Божественне чудо, і поховали П. і Февронію разом. В останній розповіді підводить підсумок взаємин між П. і Февронією. Завдяки мудрості, такту, шляхетності Февронії чоловіки прожили щасливе життя й наприкінці її прийшли до повної згоди. Тут провідним персонажем є Февронія, а П. як би в черговий раз піддає її випробуванню: вона повинна вибрати між прямим служінням Богові (вишивання повітря) і любов’ю до земної людини, вірністю своєму слову. І в цілому в «Повісті» П. як герой не відрізняється активністю, а лише робить помилки, які виправляються завдяки мудрості Февронії

Февронія – головна героїня «Повести». Незвичайність її полягає насамперед у тім, що вона, будучи героїнею житія, сама діє винятково активно. На перший план висуваються її особисті достоїнства: розум, шляхетність, лагідність, завдяки яким вона самостійно із честю виходить із різних життєвих колізій і конфліктів. Ф. – один з деяких персонажів ін. – русск. літератури, які піднімаються нагору по соціальним сходам (знову ж тільки завдяки особистим достоїнствам, і насамперед розуму), порушуючи при цьому середньовічні подання про ієрархію: дочка древолаза (збирача дикого меду) стає дружиною князя (у подібні ситуації досить часто попадають герої фольклору, але не літератури). Але дивним образом зміна суспільного становища героїні не порушує загальної гармонії у світі людей. Навпроти, сама Ф. створює цю гармонію навколо себе

У першій частині «Повести» Ф. не бере участь у дії. Сюжет другої частини можна зіставити із сюжетом казки про мудру діву. Звичайно в цій казці оповідання побудоване на тім, що людина високого соціального статусу (цар, князь, пан) змушений вирішувати яке – небудь важке завдання. Зненацька цю загадку вирішує дівчина – селянка. Цар або пан состязаются з нею в мудрості, чоловік у підсумку визнає перевагу жінки над собою й бере її собі в дружин. На сюжетному рівні «Повість» і казка схожі, але в «Повісті» мова йде про змагання не тільки в кмітливості, але й у шляхетності: Ф. тримає своє слово й зціляє князя, а той порушує його, заздалегідь вирішивши обдурити дочка древолаза. Бажаючи відкупитися від Ф., князь Петро посилає їй дарунки, але Ф. відкидає їх. Після цього випливають повторна хвороба Петра і його повне зцілення. Таким чином, зарозумілість Петра виявляється переможеним лагідністю й шляхетністю Ф. В «Повісті» обертає на себе увага не тільки сам факт зцілення, але й те, яким образом воно відбувається: Ф. лікує Петра спеціальною маззю (зцілення наступає в результаті використання мазі, а не завдяки Провидінню, що нетипово для середньовічної літератури й, видимо, відбиває новий погляд на самостійність особистості людини), тобто вона не тільки мудра, але й виявляє знахарські знання й здатності

У третій частині «Повести» описується конфлікт між муромськими боярами й Ф. Тут можна провести фольклорну сюжетну паралель: мудра діва, вийшовши заміж, порушує заборону чоловіка не втручатися в його справи, за що той виганяє її, дозволивши взяти найдорожче. Героїня веде із собою чоловіка й пояснює, що надійшла так, як він їй дозволив. Таким чином, вона ще раз доводить свою мудрість, і конфлікт між чоловіками мирно дозволяється. У казці напруженість створюється тим, що героїня повинна дотепно переграти свого партнера. Конфлікт же. Ф. з боярами виникає через те, що вони незадоволені селянськими звичками Ф. Князь Петро самоусувається від рішення цього конфлікту, надавши дружині вирішувати їхню подальшу долю. Правда, він незабаром починає сумніватися в правильності свого вчинку – залишення князівства заради дружини. Ф., на відміну від героїні казки, повинна не перехитрити чоловіка, а переконати його перебороти сумніви. Отже, оповідання тримається на описі взаємин між головними героями, де Петро завжди проявляє негативні якості або пасивність, а Ф. дозволяє будь – яку ситуацію самостійно.

У четвертій частині, коли герої вмирають, Ф. знову робить правильний вибір, тепер уже між богоугодною справою (вишивання повітря) і любов’ю до чоловіка (Ф. тримає своя обіцянка вмерти в один час із Петром). Правильність вибору підтверджується чудом: тіла князя й княгині виявлялися з волі Бога в одній труні всупереч старанням людей, які намагалися поховати їх окремо. Цим актом підтверджується правильність учинків героїв і їх святість

Герої «Повести» і сюжет її в трохи перекрученому виді згадуються, наприклад, у розповіді И. А. Буніна «Чистий понеділок».