В нас єдина мета — Україна свята, нездоланна ніким і ніколи

Україна… І перед нами постає безліч різноманітніших образів. Хто згадає безкраї пшеничні лани і блакитне чисте небо; перед ким предстане прекрасна Либідь, або безстрашний Святослав, комусь будуть вчуватися пісні Марусі Чурай. А хто побачить перед собою козацькі полки, що виступають у похід… Усе це — українські образи, створювані віками. Рідну нашу Батьківщину оспівувало не одне покоління поетів і прозаїків, їй присвячували свої картини художники і свої досягнення — вчені. Матір’ю — ласкавою, ніжною — була Україна для своїх синів і дочок.

Україна, ти для мене диво, І нехай сплива за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік, — писав В. Симоненко у вірші «Україна», а ще він же писав:

Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Так, нам не дано вибирати лише Вітчизну і батьків. І обидва ці поняття святі для кожної чесної людини.

Слова вітчизна і матір такі близькі, що між ними хіба може вміститися сльоза, — писав І Калинець, в задушливі роки застою, коли здавалося, що життя — це мозаїка, яка ось-ось розсиплеться. У ті часи не те, що писати, і говорити, навіть думати про любов до України було кримінальним злочином. За це постраждав (ще раніше) і Володимир Сосюра, автор не тільки полум’яних віршів про революцію, а й такої поезії, як «Любіть Україну»:

Любіть у труді, у коханні, в бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою — І вічні ми будемо з нею.

Сосюра закликає любити нашу «мову солов’їну». Так, звичайно, треба було (та і зараз необхідно) берегти і плекати рідну мову, культуру, без якої ми «територія, а не Вкраїна», як сказав поет. У цьому довгому списку борців за кращу долю матері-Вкраїни, за її мову, можна було б назвати й Т. Г.Шевченка, й І. Я.Франка, й Лесю Українку, й П. Г.Тичину, та, власне, всіх визначних українських письменників. Бо письменники, як ніхто, розуміють значущість слова для існування нації. Але головною метою для них була «Україна свята», рівна серед рівних, шанована у світовому колі держава. За це поклали голови Хмельницький і Мазепа, померли у концтаборах Плужник і Стус… Список жертв нескінченний. Та річ не в тім, щоб підраховувати їх. Я думаю, найкращим пам’ятником для них буде наше власне бажання будувати рідну державу. І для цього треба не тільки ходити із величними лозунгами, треба виконувати чорну роботу на будівництві.