Сум і радість у вірші Олександра Блоку «Незнайомка» – Блок Олександр

Вірш «Незнайомка» написано в 1906 році. До цього часу поет поміняв свій світогляд, і тема любові стала зображуватися трохи інакше, чим раніше в його творчості. На початку століття Блок, як і багато поетів того часу, захопився філософією Ф. Ницше, що трактує розвиток історії й цивілізації в циклічності. Це зовсім відрізняється від філософії В. Соловйова з його ідеєю «вічної жіночності», що впливала на ранні вірші А. Блоку. Ницше зіставляє дві сили: «дионисиевскую» (неприборкана енергія, первісна сила) і «аполлоническая» (те, що називається мистецтвом – строгі форми, канони.) На думку Ницше, культура розвивається циклічно, а це значить, що на зміну ветхої «аполлонической» культурі повинні прийти дикі орди, які руйнують цивілізацію, знищує всі моральні й моральні принципи, нею створені й нав’язані людям, але дадуть новий поштовх розвитку культури, тому що несуть новий потенціал «дионисиевского». Таким чином, для Блоку гостро встає проблема Добра й Зла, двох мирів, що чітко чується в його «Незнайомці». Уже в першому чотиривірші поет зіставляє ці мири

По вечорах над ресторанами

Гаряче повітря дике й глухий,

И править окриками п’яними

Весняний і тлетворный дух

Весна – звичний для всіх сенс життя, початок чистого шляху, скоріше відродження, вірш просочений духом тління й розкладання

У першій частині вірша поет дає опис реальної дійсності, і в цих картинах повсякденності простежується сарказм:

Над озером скриплять кочета,

И лунає жіночий вереск,

А в небі, до всьому привчений,

Безглуздо кривиться диск

И знову поет показує гарне й некрасиве, а точніше – некрасиве в гарному. У другій частині вірша з’являється образ прекрасної незнайомки. Так, саме образ «иль це тільки сниться мені». І весь інший опис незнайомки дається фрагментами:

Дівочий стан, шовками охоплений,

У мрячному рухається вікні

И капелюх з жалобним пір’ям,

И в кільцях вузька рука

И дивною близькістю закований,

Дивлюся на темну вуаль….

Як не дивно, більш – менш виразний образ незнайомки представляється читачам не протягом прочитання вірша, а вже після нього. Начебто насправді згадуєш прекрасний добрий сон. Тут виникає питання: а чи не та це прекрасна дама, який присвячувалися ранні вірші?!

Образ втратився, але все – таки є присутнім. Автор підкреслює вічне існування людей навіть у тім хаосі, що є присутнім у душі й у навколишньому світі поета. У Блоку залишається надія на те, що любов, і тільки вона, розставить усе на свої місця. І цю надію поет бачить у синіх бездонних очах незнайомки, нібито дивиться через них удалину. Цікаво, що тему любові Блок проводить на тлі загального пияцтва, можливо, тому, що в такому стані все здається яскравіше й гостріше. Тоді зрозумілі останні слова:

Ти право, п’яне чудовисько,

Я знаю істина ввине.

У всьому вірші відчувається самітність і відчуження, причому самотно й сам авто, що виступає ліричним героєм, і та прекрасна незнайомка. Поет не може вийти з миру вульгарності, але виникаючий у його сні образ жінки все – таки веде його за собою. І це говорить про те, що віра поета у вічну любов жива. Основна думка «Незнайомки» полягає в тім, що роздвоєність людини й середовище, у якій він перебуває, непорівнянні із мрією про «життя прекрасне, вільне й світлої», суспільство негідно бути носієм цієї мрії, і образ залишається невтіленим. І це прирівнюється автором до падіння жіночності