Ліризм прози й поезії Буніна – Бунін Іван

Можливість автора розкривати свій внутрішній мир, емоційний стан залежно від тих або інших подій або явищ життя, називають ліризмом. У цьому розумінні творчість И. О. Буніна напрочуд ліричне. Це не дивно, коли мова йде про поезію. Лірика й виникла, і існують по необхідності розкрити свій внутрішній мир. Але в прозі звичайна увага зосереджують на подіях, міркують над ними, і думка, а не емоції, веде читача в прозі. Бунін ламає традицію. Його добутку збуджують у першу чергу почуття. У читача виникає враження, начебто він – німий і незримий свідок подій, конфліктів, які мають потребу в ньому, читачі, емоційної оцінки

Як і в лірику, у прозі Буніна тим небагато: життя й смерть, любов, природа. І в розкритті цих тим автор дуже відвертий і почуттєвий. Природа збуджує в ліричного героя творів Буніна не просте переживання краси, вона дає поштовх для розвитку його внутрішнього миру. Наприклад, у розповіді «Антоновські яблука» автор зображує картину занепаду дворянського маєтку, що для автора символізує целую епоху в житті його батьківщини. Автор розуміє, що прогрес неминуче веде до занепаду дворянської культури. Але туга, сум, які охоплюють його героя, – це не почуття, що викликає втрата чогось конкретного, це філософський сум від плинності часу, від неминучості старіння й умирання всього прекрасного й, разом з тим, надії, що життя безсмертне. Бунін створює саме почуттєві картини. Читач не тільки бачить кольори осіннього саду, чує шум падіння листів, але й почуває захід антонівських яблук. Все це родить у душі читача той же сум, той же сум і ті ж надії, що й у ліричного героя

У Буніна була своя філософія любові. Це почуття він сприймав як чудову мить, що веде до трагічного фіналу. Саме так трактується любов у ліричному циклі новел «Темні алеї». Сама назва циклу створює поетичний образ, що розкривається протягом усього циклу. Любов – це темні алеї, де багато несподіваного, таємничого, що не піддається тлумаченню. Вона може змінити все життя, може його осіняти, іноді тільки на схилі життя людина розуміє, що була в нього в житті справжня любов, але він зневажив нею. Саме так трапилося з героєм новели. Новела починається описом осінньої дороги, який їде літньою, утомленим життям поважний чоловік. На одній станції він зупиняється, щоб перемінити коней. У господарці постоялого двору він пізнає дівчину, що колись любив. Життя героя зложилася зовні вдало, але старість він зустрічає внутрішньо спустошеним: дружина змінила йому, не виправдав надії й син. Надія, господарка постоялого двору, на все життя зберегла вірність юнацької любові. Нова зустріч героїв розкриває їхнє відношення до любові й свого життя. Героїня вірна любові, але ніколи не зможе простити зраду. Герой тільки тепер усвідомив, що за все життя він любив тільки один раз – її, Надію. Але це усвідомлення приходить занадто пізно, коли нічого виправити нельзя.

Ця новела по своїй будові нагадує сюжет балади про дві закоханих, яким не призначене щастя, які пізно зрозуміли, що таке справжня любов, які не можуть простити один одного. Читач почуває цю поетичну будову, відображена навіть в описах природи, що начебто співчуває героям. У фіналі новели читача охоплюють почуття, які, визначено, переживає й герой: образу на героя за його неспроможність досягти любові, сум, що не зложилося щастя

Ліризм прози Буніна полягає й у створенні особливої атмосфери, що створює любов, молодість. У розповіді «Легкий подих» саме ця атмосфера стає предметом дослідження автора. Героїня Оля Мещерская сприймається читачами як втілення юної жіночності, спраги життя, любові, що робить людину щасливим, дає відчуття тої ж «легкості подиху». Бунін показує, що все це мало спільне з реальним життям. Після смерті Оли її класна наставниця, що живе більше мріями, чим реальністю, ходить на її могилу, щоб відчути це «легкий подих», якого їй так бракує вжизни.

У поезії й прозі Бунін виявив себе тонким ліриком, що передає широку палітру людських переживань, почуттів, відтворює в образах самі тонкі емоції своїх героїв