“Якщо крикне рать свята …” (За ліриці Єсеніна)

“Якщо сьогодні тримати курс на Америку, – писав Єсенін, – то я готовий тоді віддати перевагу наше сіре небо і наш пейзаж: хата, трохи вросла в землю, прясло, з прясла стирчить величезна жердину, далеко махає хвостом на вітрі худа конячина. Це не те що хмарочоси …”

У своїх спогадах про поета його сучасники неодноразово відзначали, що він з особливим схилянням ставився до всього російського, пишався, що він російський поет, та й сам Єсенін писав:

.. . люблю тебе, батьківщина лагідна!

А за що-розгадати не можу.

Весела твоя радість коротка

З гучної піснею навесні на лузі.

У кожної поета своє неповторне дитинство і юність. У Єсеніна було щось головне: зустріч з батьківщиною-з рідною землею, рідним небом, з рідної російської природою, російською народною піснею, казкою і разом з тим з російською народною болем, народної тривогою:

Потонула село у ухабинах,

заступили избенки лісу.

Тільки видно, на купині і западинах;

Як синіють колом небеса.

Це написано дев’ятнадцятирічним Єсеніним. І зовсім інший в тій же “Русі” бачиться молодому поетові його “батьківщина лагідна” в годину обрушилися на неї найтяжчих випробувань, які понесуть мільйони життів мирних росіян орачів:

Вдарив грім, чашка неба розколота …

захиталися лампадки небес.

повісті під вікнами соцькі

ополченцям йти на війну.

Загигикалі баби слобідські,

Плач прорізав колом тишу.

Любов до Батьківщини томила, мучила чуйну душу поета. Вона надихала і живила його музу. Куди б не закидала доля поета, де б він не був, знову і знову згадує він рідне село, батьківський “низький будинок з блакитними віконницями” і неосяжний простір рідних рязанських роздолля:

Бачу сад в блакитних накрапами,

Тихо серпня приліг до тину.

Тримають липи в зелених лапах

Пташиний гомін і щебетню.

“Поет дійсності” все чіткіше проглядає в ранніх віршах Єсеніна, особливо таких, як “Чорна, потім пропахла вити!..”, “Русь”, “В тому краю, де жовта кропива …”,” Гой ти, Русь, моя рідна … “та ін Есенинская лірика при всьому її глибокому індивідуальному своєрідності сягає своїм корінням поетичними в ту реальну дійсність, яка оточувала і хвилювала поета в житті:

Чорна, потім пропахла вити!

Як мені тебе не пестити, не любити?

оловом світиться лужно голота …

Сумна пісня, ти-російська біль.

“Як безглузда все наше життя, – з сумом зауважує Єсенін в одному з листів 1913 року. – Вона перекручує нас з колиски. Стогін і плач заглушують нашу радість. Радість там, де у порогу не чути стогін “.

Особливо гіркі й тривожно-сумні єсенінські вірші про споконвічну селянської біді – недорід і посухи:

заглушила посуха засевкі,

Сохне жито, і не сходять овес.

На молебень з хоругвами дівки

потягли в комля смуги.

На дійсність свого часу, на навколишній світ природи і особливо на долю Русі селянської Єсенін як поет уже в кращих своїх ранніх віршах багато в чому глянув з обпалюючою душу проникливою любов’ю до Батьківщини і вірою в людину.

Гой ти, Русь, моя рідна.

Хати – в ризах образу …

Не видно кінця й краю -

Тільки синь смокче очі.

Справжні вірші про Батьківщину сучасні. Настає час суворих випробувань для Батьківщини, і знову спалахують яскравим світлом і наповнюються живим патріотичним диханням “свіжі, чисті, голосисті”, “дивно сердечні” вірші Сергія Єсеніна:


Але і тоді,

Коли в усій планеті,

заспіває ворожнеча племен,

Зникне брехня і смуток, -

Я буду співати

Всім істотою в поета

Шосту частину зеші

З назвою коротким “Русь”.

У роки Великої Вітчизняної війни ці вірші були опорою і підтримкою нашому народові.

Росія Єсеніна – це “країна березового ситцю”, це “мила лагідна Русь”. У роки крутих поворотів, значних історичних подій, революційних перетворень доля Батьківщини, її майбутнє турбували Єсеніна, терзали його розум і серце:

Росія! Серцю милий край!

Душа стискається від болю.

Вже скільки років не чує полі

петушьей спів, песій гавкіт …

Країну рідну в край з краю

междуусобние рве розбрат.

Так, Єсенін сказав ceqe велике слово про свій час, про свою Батьківщину. Син Русі селянської в епоху пролетарської революції повертає свій погляд до Росії радянської:

Я бачу все

І ясно розумію,

Що ера нова -

Не фунт ізюму вам …

Приймаючи розумом шлях перебудови російського села, поет відчував серцем, що подолати його Русі селянської буде далеко не так легко і просто, як багатьом здавалося. Звідси тривожні, часом болісні роздуми Єсеніна про майбутнє селянській Русі:

Польова Росія! Досить

Волочитися сохою по полях!

Злиденність твою бачити мені боляче …

Я не знаю, що буде зі мною …

Може, в нове життя не годжуся …

Ця правда почуттів нам особливо дорога. Лірика Єсеніна – це особливий світ, це дивовижна країна образів і почуттів. Але головне в ній – це любов до Батьківщини, до Людини:

Я думаю:

Як прекрасна

Земля

І на ній людина.