«Горький нагромадив гору найжорстокіших страждань… і об’єднав пекучим прагненням до правди й справедливості» – Горький Максим

П’єса «На дні» була написана М. Горьким в 1902 році. У тому ж році відбулася її прем’єра. П’єса мала приголомшуючий успіх. За словами В. И. Качалова, «зал для глядачів приймав п’єсу бурхливо й захоплено, як «п’єсу буревісник», що передвіщала прийдешні бури й до бур кликала». Основним джерелом змісту п’єси з’явилися враження дійсності початку дев’ятисотих років. На початку дев’ятисотих років Росія піддалася найжорстокішій кризі, у результаті якого сотні тисяч робітників залишилися без роботи й засобів до існування. Промислова криза збіглася з голодом у селі. На краю голодної смерті виявилося тридцять мільйонів селян. Фабрики й заводи закривалися, ціни на товари широкого вжитку зросли. І саме в цей час капіталістичне «дно» засмоктувало й поглинало сотні тисяч людей. Характерно те, що серед мешканців «дна» було багато робітників, число яких росло. Із цього «дна» всі отчетливее чувся лемент розпачу й протесту, що не могли почути тільки «живі трупи». У п’єсі «На дні» М. Горький малює нам приголомшливі картини життя капіталістичного «дна», що представлено у вигляді костылевской нічліжки

На цьому «дні» виявилися люди різних характерів і соціальних умов, що випробували голод, побої, безробіття, тюремні ув’язнення, холод. Всі ці нещасні жертви, скинуті на «дно» вовчими законами суспільства, намагалися забутися, навіяти на себе «золотий сон». Так, Настя мріє про чисту, віддану любов, Актор – вилікуватися й повернутися до колишнього життя, Кліщ мріє про чесну працю, Попіл – кинути злодійство й виїхати з Наташей Всибирь.

У п’єсі М. Горького є один персонаж, що допомагає людям вірити в ці ілюзії. Такою діючою особою є мандрівник Лука, що виступає в ролі утішника. Але неправда Луки не може допомогти людям, вона, навпаки, підсилює їхній трагізм – це видно з того, що всієї їхньої ілюзії швидко улетучились при першому зіткненні з дійсністю. Сила неправди Луки заснована на вірі людини в краще життя. Незважаючи на те, що всі люди були покалічені й роздавлені жорстокою долею, у них ще були сили для боротьби. Лука ж замість того, щоб зібрати й об’єднати ці сили для боротьби, тривал і важкої, навпаки, розслаблює їх. Бажаючи заспокоїти вмираючу Ганну, він малює їй чудесні картини загробного життя, і цим він будить у ній жагуче бажання до життя, підсилюючи її передсмертні борошна. Створивши Акторові міраж лікарні, він у той же час указує йому шлях морального самовдосконалення. «Ти поки готуйся! Утримайся. Візьми себе в руки й – терпи. А потім вилікуєшся й почнеш жити знову». Тільки Кліщ не вірить розрадам Луки. За допомогою чесної праці він ще намагається вибратися із цієї топкої трясовини, але наприкінці п’єси ми бачимо, що здійснити йому це не вдається. Кліщ приходить до свідомості того, як він безпомічний перед своєю долею: «Роботи немає! Допомоги немає! Інструмента немає! Всі похорони з’їли». Він стояв на грані розуміння необхідності боротьби із гнобленням і соціальною нерівністю. Але проповідь Луки перешкодила йому встати на шлях боротьби, допомогла примиритися зі своїм положенням

Для Луки всі люди однакові. Він уважає їх жалюгідними, нещасними, незначними, нужденними в розраді, тому він думає, що пошкодувати й приголубити людини ніколи не шкідливо. Утішаючи людей, він у той же час равнодушно ставиться до їхньої смерті. Звідси видно, що його жалість переплітається з байдужістю. У нього немає ніякої віри в людину. Люди для нього всі однакові. «А, по – моєму, жодна блоха – не погана; усе – чорненькі, усе – стрибають».

Таким чином, у п’єсі «На дні» М. Горький показав шкоду й неспроможність неправди, що поширює Лука. Неправда Луки носить реакційний характер. Замість того, щоб кликати на боротьбу проти несправедливого життя, він примиряє пригноблених і знедолених із гнобителями й тиранами. Він запевняє, що змінити й перешикувати мир не можна, що все влаштовано так, як і повинне бути. Через брехливу проповідь Луки герої п’єси виявляються неспроможні змінити свою долю. Про це говорить і сумний кінець п’єси. Актор повісився, Попіл потрапив у в’язницю, Наташа пропала, Настя запила

Такі люди, як Лука, користувалися підтримкою з боку гнобителів. М. Горький, нехтуючи цих людей, розкривав шкоду й неспроможність їхньої неправди, що замість насущного хліба дає «мильні бульки».