Авторська позиція й засоби її вираження в комедії “Горі від розуму” – Грибоєдов Олександр

Створення й існування комедії “Горі від розуму” так само повно парадоксами, як і життя її автора А. С. Грибоєдова. Невидана комедія стала відома “всієї читаючої Росії”. Прийнята відразу ж, вона проте багатьма була до кінця не зрозуміла. Затрагивающая актуальні проблеми свого часу п’єса жива дотепер. Зовні банальний конфлікт (“Після довгої розлуки закоханий зустрічається зі своєї коханої. А вона полюбила під час його відсутності іншого. Він у розпачі їде” – переказ В. И. Немировича – Данченка) з перших сцен заворожує читача й глядача. “Високий” герой, що безсумнівно викликає співчуття, стає не тільки противагою негативному полюсу комедії, але й сам виступає як об’єкт авторської іронії

Взагалі авторська позиція проявляється в комедії дуже чітко.

Присутність автора відчувається вже в самій назві: “Горі від розуму”. Воно споконвічно виявляє позицію Грибоєдова. Він розуміє, що розум Чацкого (а саме його розум уважає Грибоєдов щирим) не принесе йому щастя. У сформованій у Росії на початку 20 – х рр. XIX в. ситуації, коли дворянство розділилося на консервативного й прогресивне, зіткнення їхніх представників не могли привести ні до яких результатів. Діалог між двома типами розуму був неможливий. Намагаючись сперечатися з Фамусовым, Чацкий попадає в комічні положення: вимовляючи розумні мовлення, він не зауважує, що його ніхто не слухає, будучи занадто високої думки про Софію, не може повірити в можливість любовних відносин між нею й Молчалиным. У монолозі про французика з Бордоіль і про князівен, що благоговіють перед ним, він у надії на співчуття Софії розповів їй, як його осміяли за перевагу національного іноземному:

Я рассердясь і життя клянучи,

Готовив їм відповідь громовий,

Але всі залишили мене –

Але

Глядь…

Виявилося, він давно вже говорить впустоту.

Грибоєдов тут з підкресленою наочністю виявляє й силу, і слабість свого героя; і сміх, що він мимоволі викликає, і непідроблене горе, і героїчний порив – все це від розуму, що обернувся для Чацкого теперішньою трагедією. Безумовно співчуваючи своєму героєві в його ненависті й непримиренності до фамусовскому суспільства, розділяючи ці почуття, Грибоєдов разом з тим прагне показати приреченість прагнень Чацкого змінити що – небудь у сучасному суспільстві. Гірка грибоедовская іронія пронизує всю п’єсу, роблячи її так несхожої на традиційні классицистические комедії з героєм – резонером, духовним двійником автора. Взагалі у своїй комедії Грибоєдов новаторски підійшов до классицистической теорії трьох єдностей. Дотримуючи принципів єдності місця і єдності часу, драматург не порахував потрібним керуватися принципом єдності дії, що за існуючими правилами повинне бути будуватися на одному конфлікті. У добутку ж Грибоєдова два конфлікти, які розвиваються не окремо друг від друга, а тісно переплетені. При виборі конфлікту яскраво відбився реалізм Грибоєдова. Показаний ним конфлікт – конфлікт певного історичного періоду. Любовний конфлікт, тісно пов’язаний із суспільним, необхідний для того, щоб показати, як ідеологічні протиріччя можуть впливати на відносини людей. Так закоханий Чацкий, що цікавиться почуттями Софії й “борющийся” з Молчалиным за її любов, висміює той мир, у якому живе Софія, а вона не може йому цього простити. Любовний конфлікт у комедії є каталізатором розвитку дії, тому що “усякий крок Чацкого, майже всяке слово в п’єсі тісно пов’язані із грою й почуття до Софії, роздратованого какоюто неправдою в її вчинках, що він і б’ється розгадати до самого кінця” (И. А. Гончарів). Типовість показаного в добутку конфлікту підтверджується внесценическими персонажами, серед яких переважають однодумці Фамусова. При їхній характеристиці Грибоєдов не скупиться на сатиричні прийоми зображення. При описі Максима Петровича крізь замилування його “тямовитістю” Фамусова явно видна авторська іронія:

На куртагу йому трапилося обступиться;

Старий заохав, голос хрипкий;

Був высочайшею подарований посмішкою;

Підвівся, оправився, хотів віддати уклін,

Упав вдругорядь – вуж навмисно.

А регіт пущі, він у третій так само точно.

Негативне відношення автора до гостей Фамусова теж передається за допомогою сатиричних засобів. Постійно проявляється сатира автора у відношенні до князя й князівни Тугоуховским із цілим “табуном” дочок, яких потрібно повыгоднее видати заміж:

От те – те дитинки:

Їм бал, а панотець тягайся на уклін

Неприйняття Грибоєдовим фамусовского суспільства показано в епізоді поширення плітки про божевілля Чацкого. Всі герої знають, що цей слух помилковий, але під впливом суспільної думки не тільки починають вірити плітці, але й приводять аргументи, її підтверджувальні. Грибоєдов уважає, що неможливо змінити суспільство, де суспільна думка замінена пліткою. Всі герої, що вірять плітці й поширюють її, зображуються автором сатирично, у чому проявляється неприйняття їм їх позицій

Плітка завжди безымянна, тому й пущена вона безіменними панами N і D, які настільки ж безымянны, наскільки безлика (авторська позиція виражається у відмові наділити героїв власними іменами).

Опис комічних положень, у які часом попадає Чацкий, теж наповнені авторською іронією, але це гірка іронія, тому що Грибоєдов розуміє, що розумна людина виявляється в смішному положенні фактично по власній провині. Він показує обмеженість розуму Чацкого, що не зумів зрозуміти, що представником фамусовского суспільства не те, що не зможуть його зрозуміти, а просто не стануть слухати. Часом Грибоєдов навіть наділяє Чацкого рисами героя – резонера, довіряючи йому донести до читачів свої власні погляди й думки

Авторська позиція в комедії виражена досить повно і явно. Це полегшує процес сприйняття добутку й оцінки його діючих осіб. Грибоєдов, не маючи можливості виражати свою позицію прямо (як це можливо в епічних добутках), майстерно використовував різні непрямі засоби