Тема російського села в сучасній прозі (По повісті Белова «Звична справа») – Інші твори по сучасній літературі

Без села місту не прожити, суспільство це добре знає, і проте село в Росії постійно перебувають у більше невигідному з життєвої точки зору положенні в порівнянні з містом. Проблем багато. Тому письменники – деревенщики користуються в Росії особливою популярністю й повагою. Василя Белова можна сміло назвати лідером серед цієї групи письменників. Його добуток «Звична справа» – важлива віха в сучасній Літературі на сільську тему

У повісті перед нами проходить життя й доля простого сільського трудівника Івана Африкановича Дрынова і його дружини Катерины. Автор з великою любов’ю й повагою ставиться до своїх героїв. Це близькому й дорогі його серцю люди, вони – частка його власної душі, вони – виразники його особистого відношення кжизни.

Іван Африканович – простий селянин, рядовий колгоспник, обтяжений великою родиною. Автор не наділяє свого героя якимись особливими якостями й талантами. І випити – те він не дурень, як говориться, і до роботи «злий», і характер має покладливий. Його люблять сусіди й односільчани. Іван Африканович і на фронті побував, має бойові нагороди. Він сперечається з начальством і обурюється, коли його несправедливо оббирають. Він шукає нових шляхів для заробітків, щоб прокормити більшу родину, хоча й безуспішно. Але його діяльна натура жадає корисного застосування сил

Іван Африканович ніколи не буває смутний без причини й весел просто так. Коли йому подфартит, він радий і відкритий всьому навколишньому його миру людей і природи. Поетичний склад характеру, життєстійкість, цілісність – от головні якості цієї особистості. Але характер Івана Африкановича розкривається перед читачем поступово, герой Белова більше багатопланов і глибокий, чим здається на початку повести. Описуючи життєві будні села, автор показує те несправедливе й навіть злочинне відношення суспільства до трудівника села. У героя й «документації» ніякий ні, крім «молочної книги», де записується, скільки він здав молока від своєї корови. Але читачеві автор пропонує уважно вдивитися не в анкетні дані свого героя, а в щиросердечні якості цієї російської людини, корінного жителя села, тому, я вважаю, таке велике місце в повісті займає опис любові й згодного життя Івана Африкановича й Катерины. Вся повість як би оспівує більшу любов цих споконвіку російських людей. Автор з надзвичайним ліризмом і художньою майстерністю описує цю любов. Читача потрясає сцена прощання Івана Африкановича із загиблою дружиною

У його простих словах про несправедливість смерті, що забрала в нього завчасно коханої людини, стільки болю, що мимоволі навертаються на очі сльози: «Ти вуж, Катерина, не ображайся. Не бував, не провідав тебе, те це, те інше. От рябинки тобі приніс. Ти, бувало, любила осенями горобину – те рвати… Так. От, дівка, бач, як той^ – те – оберну_ – те… Я адже дурень був, зле я тебе беріг, знаєш сама… От один тепер… Як по вогні ступаю, по тобі ходжу, прости…»!

У цих невигадливих словах відчувається більша моральна сила й непідроблена скорбота втрати. Я звернув увагу на те, що Іван Африканович по – крестьянски відчуває смерть дорогої людини: «Як по вогні ступаю…» Тобто земля для нього зливається в один образ із похованої в ній Катериной.

Звичайно, сила й значення повести Белова не тільки в описі цих зворушливих взаємин двох люблячих один одного людей. Автор, по – моєму, поставив перед собою завдання показати у всіх правдивих подробицях життя сучасної йому села. Але перед нами не просте побутописання, а виявлення сенсу життя, значення праці на землі взагалі.

Отже, селянин Іван Африканович Дрынов – людина простій і разом з тим складний. Він начебто б як усе на селі й у той же час дуже від усіх відрізняється. Показово, що так сприймають Івана Африкановича і його земляки. Я вважаю, що автор намагається створити образ ідеального сільського жителя того часу. Показати, що, незважаючи на соціальні й побутові негативні умови, душу народу залишається чиста. Не зрячи ж до героя Белова не липне ніякий життєвий бруд, навіть коли він сам сплоховал у чому – небудь. Наприклад, смішно виглядає він в історії зі сватовством Ведмедика, ранком про цей казусний випадок судачать всі сільські баби. Але сміються тільки над Ведмедиком, а Івана Африкановича жалують. Ясно, що Іван Африканович є для своїх земляків свого роду дзеркалом, що відбиває їхні кращі почуття й достоїнства. Він радує їх, подає приклад добра. Сила його любові й відданості Катерине благотворно впливає й на інших селян. Він по – житейски мудрий і морально чистий. От це і є, на мій погляд, головним у його образі й відрізняє від інших селян

Як сказав талановитий російський поет Анатолій Передреев:

И міста з нас не вийшло,

И назавжди втрачене село…

Щоб не попадати в такі драматичні «ножиці», треба уважно вивчати мир, що відкриває перед нами письменник Василь Белов. Його «Звична справа» відіграє важливу роль у розумінні городянами проблем села, характеру російського людини – селянина. Без взаєморозуміння між містом і селом не може бути нормального життя встране.