Поетичнi картини народного побуту i звичаїв у повiстi Михайла Коцюбинського "Тiнi забутих предкiв"
Протягом 1910-1913 рр. Михайло Коцюбинський побував в "українських Афiнах" - так жартома називав село Криворiвню на Гуцульщинi. Письменник захоплювався цим краєм: "Я з головою поринув у Гуцульщину... Який оригiнальний край. Який незвичайний казковий народ!" Зачарувала його не лише дивна природа, але й люди - талановитi, гордi, мужнi й вродливi.
Де тiльки не побував письменник, уявою своєю переносячи i нас в зеленi полонини, на бурхливий Черемош. Разом з ним iз захопленням дивились ми, як кружляють в танцi молодi легенi з живими рiзнобарвними квiтами, i у дiвчат - квiти в косах. А ось розквiтає зелена отава царинок, то вздовж Черемошу пливе рiзнобарвний потiк святочно прибраних гуцулiв. Писанi кептарi, череси i табiвки, дротянi запаски, черленi хустки - все з особливою теплотою i любов'ю описано Коцюбинським.
Але показуючи побут гуцулiв, оспiвуючи казкову природу Карпат, Коцюбинський цiкавиться всiм: i родовою помстою, "яка захована серед гуцулiв", i iнструкцiєю годованцiв, що дає старим якийсь час пожити безжурно, i вiльна любов... Родова помста. Не раз звучали трембiти про смерть на подвiр'ї гуцула. Це зiйшлись на вузькiй дорозi два роди: Палiйчуки та Гутенюки. Знову пролилася гаряча кров, знову злiсть закипiла в грудях i слiпила очi. Гарячi, завзятi гуцули у ворожнечi, вiльнi в коханнi.
А на полонинi, високо в горах живуть нявки, у скелях ховається щезник. Гарної днини виходять з води на берег русалки, щоб спiвати пiсень про потопленикiв, i сушать своє блiде тiло на каменi.
Разом з героєм повiстi Iванком читач побуває серед вiвчарiв i дiзнається про їх побут, звичаї, послухає гуцульськi коломийки. "Ось високий ватаг, наче дух полонини, обходить з вогнем стоїще. Обличчя в нього поважне, як у жреця, ноги стоять щедро i широко... Вiн серцем чує хiд полонинський, далеке дихання отари, подих весни, зiтхання землi". Все в життi гуцулiв возвеличене i оспiване письменником, вимальова не в деталях.
Де тiльки не побував письменник, уявою своєю переносячи i нас в зеленi полонини, на бурхливий Черемош. Разом з ним iз захопленням дивились ми, як кружляють в танцi молодi легенi з живими рiзнобарвними квiтами, i у дiвчат - квiти в косах. А ось розквiтає зелена отава царинок, то вздовж Черемошу пливе рiзнобарвний потiк святочно прибраних гуцулiв. Писанi кептарi, череси i табiвки, дротянi запаски, черленi хустки - все з особливою теплотою i любов'ю описано Коцюбинським.
Але показуючи побут гуцулiв, оспiвуючи казкову природу Карпат, Коцюбинський цiкавиться всiм: i родовою помстою, "яка захована серед гуцулiв", i iнструкцiєю годованцiв, що дає старим якийсь час пожити безжурно, i вiльна любов... Родова помста. Не раз звучали трембiти про смерть на подвiр'ї гуцула. Це зiйшлись на вузькiй дорозi два роди: Палiйчуки та Гутенюки. Знову пролилася гаряча кров, знову злiсть закипiла в грудях i слiпила очi. Гарячi, завзятi гуцули у ворожнечi, вiльнi в коханнi.
А на полонинi, високо в горах живуть нявки, у скелях ховається щезник. Гарної днини виходять з води на берег русалки, щоб спiвати пiсень про потопленикiв, i сушать своє блiде тiло на каменi.
Разом з героєм повiстi Iванком читач побуває серед вiвчарiв i дiзнається про їх побут, звичаї, послухає гуцульськi коломийки. "Ось високий ватаг, наче дух полонини, обходить з вогнем стоїще. Обличчя в нього поважне, як у жреця, ноги стоять щедро i широко... Вiн серцем чує хiд полонинський, далеке дихання отари, подих весни, зiтхання землi". Все в життi гуцулiв возвеличене i оспiване письменником, вимальова не в деталях.
