Дикої й Кабаниха. Основні риси самодурства – островський Олександр

Написавши «Грозу», А. Н. Островський як би включив себе в ряд таких письменників, як Н. В. Гоголь і М. Ю. Лермонтов. Він створив ще одну, свою модель міста, де панує традиційний уклад життя. Але на відміну від гоголівського міста Калинов показаний Островським неоднозначно. З одного боку, прекрасна природа («Вид незвичайний! Краса! Душу радується»), а з іншого боку – черствість людей, неуцтво, що панує в місті, злість і так далі.

Всіх жителів цього міста можна умовно розділити на дві групи: деспоти й ті, хто їм підкоряється. До деспотів можна сміло віднести двох самих впливових людей міста: Дикого й Кабанову, що усе в місті кличуть Кабанихой. Прізвища цих людей говорять багато чого про їхні характери. Адже недарма ніхто (крім Феклуши) не називає Дикого Савелом Прокофьевичем, а Кабаниху – Марфою Ігнатіївною

И Дикої, і Кабаниха почувають себе в місті повноправними хазяями. Всі їм підкоряються: одні охоче («Уж краще терпіти»), інші ж ні, але всі їхні протести виражаються тільки на словах («Мало в нас хлопців – те на мою стати, а те б ми його пустувати – те відучили»). І саме тому вони роблять що хочуть, і ніхто не сміє заперечити їм

Головна риса, що поєднує цих купців, – любов до грошей. Всі відносини між людьми, на їхню думку, будуються на багатстві. Кабаниха богаче Дикого, і тому вона є єдиною людиною в місті, у спілкуванні з яким Дикої повинен бути ввічливий. («Ну, ти не дуже горло – те розпускай! Ти знайди подешевше мене! А я тобі дорога!») Ще одна риса, що поєднує їх, – це релігійність. Але Бога вони сприймають не як когось, хто прощає, а як того, хто може лише карати

Але щоб краще зрозуміти цих персонажів, розглянемо кожного окремо. Савел Прокофьевич Дикої – жадібний і дуже груба людина. Його можна зрівняти з гоголівським Плюшкиным. Він так само торгується буквально за кожну копійку. («…Так що ж ти мені накажеш із собою робити, коли в мене серце таке! Адже вже знаю, що треба віддати, а всі добром не можу. Друг ти мені, і я тобі повинен віддати, а прийди ти в мене просити – вилаю».) Дикої робить усе, що в його силах, аби тільки нагромадити побільше грошей. («Недоплачу я їм по якій – небудь копійці на людину, а в мене із цього тисячі складаються».) Але головний недолік його в тім, що він уважає себе таким же, як усе. («Ну, що ж таке? Кому свого добра не шкода?») Дикої – дуже розважливий. Він ніколи не дозволить собі нагрубити кому – небудь, хто сильніше й могущественнее його («… воюєш – те ти все життя з бабами»). Про це ж свідчить історія з гусаром (Дикої мовчачи слухав, як його лають, і нічого не заперечив).

Характер же Кабанихи небагато іншої. Його досить чітко сформулював Кудряш; на твердження Шапкина «Гарна теж і Кабаниха» він відповідає: «Ну, так та хоч, по крайності, усе під видом благочестя…» Кабанова, як ніхто, відбиває всю прихильність цього міста до старих традицій. (Вона вчить Катерину, Тихона й інші, як треба жити взагалі і як поводитися в конкретному випадку.) Кабанова намагається здаватися доброї, чуйної, щирої, а головне, нещасною жінкою. Намагається виправдати свої вчинки віком: «Мати стара, дурна; ну, а ви, молоді люди, розумні, не повинні з нас, дурнів, і стягувати». Але це твердження більше схоже на іронію, чим на искреннее визнання. Кабанова вважає себе центром всесвіту, вона не може уявити собі, що буде з усім миром після її смерті

У своєму творі Островський показав місто, жителі якого неосвічені (вони не хочуть читати книги й що – небудь учити, але із задоволенням слухають мандрівниць, які самі ніде не були). Їм далекі такі поняття, як любов, дружба, взаємодопомога. («Я витрачуся, так уже і йому стане в копійку».) Але цей мир не так безтурботний. Протест Катерины, тобто її самогубство, коливає їх устояне тихе життя

И відхід Катерины з життя не випадковий, адже вона була єдиним «променем світла в темному царстві».