Короткий зміст Будденброки – Манн Т
Короткий зміст добутку
В 1835 р. сімейство Будденброков, досить шановане в маленькому німецькому торговельному місті Мариенкирхе, перебирається в новий будинок на Менгштрассе, недавно придбаний главою фірми «Иоганн Будденброк». Сімейство складається зі старого Иоганна Будденброка, його дружини, їхнього сина Иоганна, невістки Элизабет і онуків: десятилітнього Томаса, восьмирічної Антонію – Тоні – і семирічного Християна. З ними живуть ще перевесниця Тоні Клотильда, нащадок незаможної лінії сімейства, і гувернантка Ида Юнгман, що прослужила в них так довго, що вважається майже членом сім’ї
Але про первісток Иоганна Будденброка – Старшого, Гортхольде, що живе на Брейтенштрассе, у сім’ї намагаються не згадувати: він зробив мезальянс, женившись на крамарці. Однак сам Гортхольд аж ніяк не забув про своїх родичів і вимагає належну йому частина покупної вартості будинку. Иоганна Будденброка – Молодшого гнітить ворожнеча із братом, але як комерсант він розуміє, що якщо виплатити Гортхольду необхідне, то фірма втратиться сотень тисяч марок, і тому радить батькові не давати грошей. Той охоче погоджується
Два з половиною року через у будинок Будденброков приходить радість: в Элизабет народжується дочка Клара. Щасливий батько врочисто заносить цю подію в золотообрезную зошит у тисненому плетінні, почату ще його дідом і утримуючою великою генеалогією роду Будденброков і особисті записи чергового глави сімейства
А через три з половиною року вмирає стара г – жа Будденброк. Після цього її чоловік віддаляється від справ, передавши керування фірмою синові. І незабаром теж умирає… Зустрівшись із Гортхольдом у труни батька, Иоганн твердо відмовляє йому в спадщині: перед боргом, що накладає на нього звання глави фірми, всі інші почуття повинні замовкнути. Але коли Гортхольд ліквідує свою крамницю й іде на спочинок, його й трьох його дочок з радістю приймають у лоно сім’ї. У той же рік Том вступає в батьківське діло
Тоні вже вісімнадцять років, коли г – н Грюнлих, комерсант із Гамбургу, що зовсім зачарував її батьків, робить їй речення. Він не подобається Тоні, але ні батьки, ні він сам не приймають її відмови й наполягають на шлюбі. Зрештою дівчину відправляють у Травемюнде, до моря: нехай вона прийде в себе, помізкує й прийме найкраще рішення. Оселити її вирішене в будинку старого лоцмана Шварцкопфа.
Син лоцмана Мортен часто проводить час разом з Тоні. Між ними зароджується довірча близькість, і незабаром молоді люди зізнаються один одному в любові. Однак, повернувшись додому, Тоні випадково натикається на сімейний зошит у тисненому плетінні, читає… і раптом усвідомлює, що вона, Антонія Будденброк, – ланка єдиного ланцюга, вона з народження покликана сприяти звеличанню свого роду. І, рвучко схопивши перо, Тоні вписує в зошит ще один рядок – про власне заручення з г – ном Грюнлихом.
Тоні не єдина, хто йде проти велінь серця: Том теж змушений залишити свою улюблену, продавщицю квіткового магазина. Сімейне життя Грюнлихов складається не дуже вдало: Грюнлих майже не обертає на дружину уваги, намагається обмежити її витрати… А через чотири роки з’ясовується, що він банкрут: це могло б трапитися й раніше, не зумій він роздобути Тоні з її приданим і створити враження, що працює разом з фірмою свого тестя. Иоганн Будденброк відмовляється допомогти зятеві; він розриває шлюб Тоні й забирає її до себе разом з дочкою Эрикой.
В 1855 р. Иоганн Будденброк умирає. Верховенство у фірмі фактично переходить до Томаса, хоча, за його пропозицією, що керує посаду фіктивно займає його дядько Гортхольд. ПРО, Том – серйозний парубок, що вміє дотримувати пристойностей і володіє діловою кмітливістю! А от Християн, хоча й провів вісім років у чужих краях, навчаючись діловодству, аж ніяк не проявляє трудової запопадливості й замість обов’язкового сидіння в конторі сімейної фірми проводить час у клубі й театрі
Тим часом Кларі виконується дев’ятнадцять років; вона настільки серйозна й богобоязлива, що її важко видати заміж інакше як за особу духовного звання, тому Элизабет Будденброк без міркувань погоджується на шлюб дочки з пастором Тибуртиусом. Тім, до якого після смерті Гортхольда переходить звання глави сім’ї й посада керівника фірми, згодний теж, але з однією умовою: якщо мати дозволить йому женитися на Герді Арнольдсен, подрузі Тоні по пансіоні, – він любить її й, що не менш важливо, його майбутній тесть – мільйонер… Обидві заручини святкуються в тісному сімейному колі
Після цього в будинку на Менгштрассе запановує тиша: Клара із чоловіком відтепер буде жити в нього на батьківщині, у Ризі; Тоні, доручивши Эрику турботам Заземи Вейхбродт, їде погостювати до своєї подруги в Мюнхен. Клотильда вирішує влаштуватися самостійно й перебирається в дешевий пансіон. Тім з Гердой живуть окремо. Християн, що усе більше ледарює й свариться із братом, зрештою йде компаньйоном в одне підприємство Вгамбурге.
От Тоні вертається, але слідом за нею незабаром приїжджає Алоиз Перманедер, з яким вона познайомилася в Мюнхені. Його манери залишають бажати кращого, але, як говорить Тоні своєї вічної повіреної Иде Юнгман, серце в нього добре, а головне – тільки другий шлюб може загладити минулу невдачу й зняти ганебна пляма із сімейної історії. Але й нове заміжжя не робить Тоні щасливої. Її друга дитина народжується мертвим, і навіть горі не може зблизити подружжя. А один раз аристократка Тоні застає чоловіка, коли він, п’яний, намагається поцілувати служницю! На наступний же день Антонія вертається до матері й починає турботи оразводе.
Однак у сім’ю приходить і радість – у Томаса народжується син, майбутній спадкоємець фірми, названий на честь діда Иоганном, скорочено – Ганно. Няньчити його береться, звичайно, Ида Юнгман. А через якийсь час Том стає сенатором, перемігши на виборах свого старого конкурента по торгівлі Германа Хагенштрема, людини безрідного й не чтущего традицій. Новоявлений сенатор будує собі новий чудовий будинок – теперішній символ могутності Будденброков.
И отут Клара вмирає від туберкульозу мозку. Виконуючи її останнє прохання, Элизабет віддає Тибуртисусу спадкоємну частку дочки. Коли Том довідається про те, що настільки велика сума без його згоди пішла з капіталу фірми, він приходить у лють. Йому нанесений важкий удар. В 1867 р. двадцятилітня Эрика Грюнлих виходить заміж за г – на Гуго Вейншенка, директори страхового суспільства. Тони щаслива – з таким задоволенням вона займається обладнанням квартири молодих і приймає гостей
Тим часом Том перебуває в глибокій зневірі. Подання про те, що всі успіхи минули, що він у сорок два роки пропаща людина, що ґрунтується скоріше на внутрішнім переконанні, чим на зовнішніх фактах, зовсім позбавляє його енергії. Тім пускається в ризиковану аферу, але та, на жаль, провалюється. Фірма «Иоганн Будденброк» поступово опускається до копійчаних зворотів, і немає надії на зміни на краще. Довгоочікуваний спадкоємець, Ганно, незважаючи на всі зусилля батька, не проявляє ніякого інтересу до торговельної справи; цей хворобливий хлопчик, подібно матері, захоплюється музикою. Якось раз Ганно попадається в руки стародавній сімейний зошит у тисненому плетінні. Хлопчик знаходить там генеалогічне древо й майже машинально проводить нижче свого ім’я чортові через всю сторінку. А коли батько запитує його, що це значить, Ганно белькоче: «Я думав, що далі вже нічого не буде…»
В Эрики народжується дочка Элизабет. Але сімейного життя Вейншенков не призначено тривати довго: директор, що не зробив, втім, нічого такого, чого не робить більшість його колег, обвинувачений у правопорушенні, присуджений до тюремного ув’язнення й негайно взятий під варту. Через рік умирає стара Элизабет Будденброк. Відразу ж після її смерті Християн, так і не зумів прижитися в жодній фірмі, що ледарює й постійно скаржиться на своє здоров’я, заявляє про свій намір женитися на Аліні Пуфогель, особі легкого поводження з Гамбургу. Тім рішуче забороняє йому це. Великий будинок на Менгштрассе тепер уже нікому не потрібний, і його продають. А купує будинок Герман Хагенштрем, чиї торговельні справи, на противагу справам фірми «Иоганн Будденброк», ідуть усе успешнее.
На початку 1873 р. Вейншенк достроково випущений на волю. Навіть не здавшись на очі жениной рідні, він їде, з дороги сповістивши Эрику про своє рішення не з’єднуватися із сім’єю, поки не зможе забезпечити їй пристойне існування. Більше про нього ніхто нічого не почує. А в січні 1875 р. Томас Будденброк умирає. Його остання воля – з фірмою «Иоганн Будденброк», що нараховує столітню історію, повинне бути покінчене протягом одного року. Ліквідація проходить так поспішно й невміло, що від стану Будденброков незабаром залишаються одні крохи. Герда змушена продати чудовий сенаторський будинок і переселитися в заміську віллу
Відбуває з міста й Християн – нарешті – те він може женитися на Аліні Пуфогель. І хоча Тоні Будденброк не визнає Алиною своєю родичкою, ніщо не може перешкодити останньої незабаром помістити чоловіка в закриту лікарню й витягати всі вигоди із законного шлюбу, ведучи колишній спосіб життя. Тепер перше місце в суспільстві Мариенкирхе займають Хагенштремы, і це глибоко уражає Тоні Будденброк. Втім, вона вірить, що згодом Ганно поверне їхнього прізвища колишня велич. Ганно всього п’ятнадцять років, коли він умирає від тифу…
Через півроку після його смерті Герда їде в Амстердам до батька, і разом з нею з міста остаточно йдуть залишки капіталу Будденброков і їхній престиж. Але Тоні з дочкою, Клотильда, три дами Будденброк із Брейтенштрассе й Заземи Вейхбродт будуть як і раніше збиратися разом, перегортати сімейний зошит і сподіватися… завзято сподіватися на краще
Будденброки – сім’я комерсантів з Любека, відповідно до сімейного переказу, що сходить своїми коріннями до XVI в. У романі представлені чотири покоління Б., що діють із 1835 по 1876 р. Комерційний будинок Б. був заснований в 1768 р. батьком Иоганна, першого персонажа роману в хронологічному порядку. Сам И. був великим торговцем, що поставляв зерно прусским військам під час визвольних воєн. Він умер в 1841 р., залишивши своїм дітям процвітаючу фірму. Вихований у традиціях вільнодумства XVIII в., И. вище всього ставив розум, іронічно ставився до церкви й релігії
У своїх звичках, навіть у манері говорити И. зберіг невловимий наліт простонародної грубуватості й прямоти. У похилому віці И. відійшов від торговельної діяльності й передав фірму «Иоганн Будденброк» у володіння молодшому синові Жанові. Останні свої дні И. провів у колі сім’ї, мовчазний і відсутній, байдужний до всього, що відбувалося довкола нього. Він умер через «дріб’язкову весняну нежить», давши напуття своєму синові й онукам і промурмотавши напоследок: «Дивно!»
Ганно. – син Томаса й Герды, представник останнього, четвертого покоління Будденброков. Із самого початку його життєвий шлях перебуває під знаком заходу, загибелі сім’ї. Хвороблива, слабка дитина, що плакала над «смутним» віршем у книжці, перетворюється із часом у чуттєвого – хворобливо – чутливого юнака, що випробовує при кожному зіткненні з навколишньою його дійсністю жах і страх. Г. так само, як і його дядько Християн, обожнює театр. Але в порівнянні із Християном Г. – набагато більше тонка й духовно висока особистість. Маленький Г. міг годинниками слухати, як його мати й органіст Пфюль грали у вітальні концерти Баха, сонати Бетховена й уривки із творів Вагнера. Саме з Г. у хроніку загибелі одного сімейства приходить тема художника. Музичне дарування Г. піднімає його, як і його мати Гердові, над миром комерції, але в Г. ще більше, ніж у Герды, сама ця прихильність до музики здобуває хворобливий відтінок. Бажання творити сполучається у кволого, боязкого підлітка з небажанням жити. Рання смерть Г. (він умирає від тифу) наслідок не тільки фізичної, але й щиросердечної крихкості. Він не придатний для життя у світі нових ділків, чиї професійні й життєві підвалини були неприйнятними вже для його батька
Иоганн – Мл. (Жан) – син Иоганна Б., консул. У порівнянні зі своїм батьком людин зовсім іншої епохи. Ж. набожний і в той же час прихильний «практичним ідеалам» помірного конституціоналізму й свободи торгівлі. На відміну від прямолінійної, не знаючих сумнівів особистості старого Иоганна особистість консула як би роздвоєна. Його моральна уразливість змушує міркувати й бачити більше, ніж це необхідно для комерсанта. Повний сумнівів, він звертається до релігії, щоб зміцнити свій дух. Під час революції 1848 р. консулові Б. вдається вмовити юрбу бунтівників, що зібралася біля міської думи, розійтися й не порушувати порядку в місті, у якому, за його словами, республіка вже давно встановлена. Ж. раптово вмирає в 1855 р. від крововиливу в мозок. Від його шлюбу з Элизабет Крегер залишаються четверо дітей: Томас, Християн, Тоні й Клара
Томас – син консула Б., сенатор, один з головних персонажів у романі. Народився в 1825 р., умер в 1875 р. Після смерті батька став главою фірми й видною особою в місті. Багатьма рисами він зв’язаний зі старими традиціями бюргерства. У ньому є спадкоємна непохитна чесність, енергія, розмах, сила волі, трудова завзятість. Будучи ще парубком, Т. зумів вивести фірму із застою завдяки удачам і винахідливості. Але своє бюргерське існування, торговельну діяльність і приналежність до любекскому патриціанського суспільства він сприймає скоріше як позбавлену змісту форму. Все те, що для його предків було справжнім життям, для Т. не більше чим роль. Його непохитність у сімейних суперечках награна, і найбільше він боїться бути не прийнятим всерйоз. Т. потай і непомітно для себе віддаляється від свого оточення. Його інтерес до торговельних справ, його скрупульозна акуратність, подтянутость, звичка до систематичної роботи – все це помалу здобуває показний характер, наростає щиросердечна утома, втрачається воля до життя. Сенатора розморює сумнів у користі його діяльності як комерсанта. Т. як би відходить від норми. У нього вже зовсім не бюргерські літературні смаки, а духовні й культурні інтереси зводять його з Гердой Арнольдсен, що більшу частину часу проводить за грою на скрипці й роялі. Тим більше гостро Т. сприймає конфлікт між своїми вчинками й совістю. Поступившись совістю, він вирішує купити на корені врожай у поміщика, що розорився. Але під час свят, улаштованих у будинку з нагоди сторіччя фірми «Иоганн Будденброк», Т. одержує звістку про те, що весь урожай, на продажі якого він припускав виручити круглу суму, побитий градом, і Т. розглядає це як справедливе покарання за те, що він порушив кодекс честі старого бюргерства й надійшов так, як ніколи в житті не надійшли б його дід і батько
Тоні – дочка консула Б., сестра Томаса й Християна, народилася в 1827 р. Вона відкриває й замикає собою оповідання. Перед читачем проходить все її життя – від безтурботного дитинства до безрадісної старості. Т. виступає в романі як жагуча й наполеглива охоронниця сімейних підвалин. Всі її щиросердечні сили спрямовані на те, щоб підняти або хоча б зберегти репутацію сім’ї й фірми. Її ціль у житті ясна й цілком закономірна: вона повинна вийти заміж, як личить її стану. Оголошується наречений, Бендикс Грюнлих. Здається, для «удалого» заміжжя в наявності всі соціальні передумови, але почуття Т. обурюються. Дівчина прагне до чистої, піднесеної любові, тому пручається сватовству вкрай несимпатичного г – на Грюнлиха й тиску батьків. Починається цькування, у яку включаються рідня, учителька, пастор. Під час канікул Т. їде до моря, у Травемюнде, де знайомиться з Мортеном Шварцкопфом, студентом – медиком, сином лоцмана. Народжується затаєне почуття, ознаки того, що можна інакше влаштувати свою долю. Морен уважає себе демократом і поборником волі. Батьки спішно повертають Т. додому, щоб покласти кінець «сумнівному» знайомству. Ні їй, ні Мортену не спадає на думку думка про можливість іти всупереч волі батьків, і вони розстаються назавжди. Досвід несправдженої любові приводить Т. до того, що вона покоряється гаданої неминучості. У зрілі роки Т. ніколи не згадує про друга своєї юності Мортене, але, повторюючи час від часу його улюблені вираження, учені слівця або вільні політичні судження, вона видає свою затаєну тугу за безповоротно втраченою любов’ю
Християн – син консула Б., брат Томаса й Тоні, народився в 1828 р., продовжує жити до кінця роману. На противагу братові має велику внутрішню незалежність і не вважає для себе необхідним піклуватися про престиж сім’ї й фірми. Після довгого перебування в Лондоні, а потім у Вальпараїсо X. вертається додому й намагається працювати в конторі разом з Томасом, але дуже незабаром він втрачає всякий інтерес до комерції. X., з дитинства обладающий акторським даруванням (у школі він умів дуже смішно передражнювати вчителів), обожнює театр, проводить там майже увесь час, а також відвідує клуби й кафешантани, чим дуже незадоволений Томас, що вважає, що X. на кожному кроці компрометує фірму. Протягом усього роману X. зайнятий ще й тим, що намагається вилікувати від безлічі мнимих і дійсних захворювань: від всіх хвороб, які Томас уважає «дурним наслідком мерзенної звички копатися в собі». По суті, головне заняття його життя – «вникнути в яку – небудь дурницю, зрозуміти й описати її». Він не здатний ні до практичного, ні до розумової діяльності, а його небажання піклуватися про добробут сім’ї й фірми обертається безтурботністю, лінню, моральною розбещеністю. X. робить неприпустимий з погляду бюргерського суспільства вчинок: після смерті Томаса він все – таки жениться на дівиці із украй сумнівною репутацією, що, відправивши чоловіка в лікарню для душевнохворих, користується його грошима, щоб вести колишній образ життя
