Короткий зміст роману Теккерея “Ярмарок марнославства” – Теккерей В

Англія, початок XIX в. Європа воює з Наполеоном, але це не заважає великій кількості людей, одержимих честолюбством, продовжувати погоню за мирськими благами – станом, титулами, чинами. Ярмарок Марнославства, Базар Життєвої Суєти вирує денно й нощно…

Дві юних дівиці залишають пансіон мисс Пинкертон. Емілія Седли, дочка заможного есквайра, виявляє собою зразок чисто англійської, трохи прісній миловидності й чесноті. Вона «має добре, ніжне й великодушне серце» і, по правді говорячи, не блищить розумом. Інша справа Ребекка Шарп. Дочка безпутного художника й балетної танцівниці, француженки, «мала ростом, тендітна й бліда», але один погляд її зелених очей уже здатний убити наповал будь – якого чоловіка. Бекки, що виросла у веселій бідності, розумна, гостра на мову, бачить людей наскрізь і повна рішучості за всяку ціну завоювати місце під сонцем, навіть шляхом лицемірства й обману. Що ж робити, адже в бедняжки немає ні люблячих батьків, ні стану, ні титулу – усього того, що харчує чеснота більше щасливих перевесниць

Емілія, щиро прив’язана до Бекки, запрошує її погостювати, і та користується гостинністю щонайкраще. Маленька крутійка вміє сподобатися всім, але головне, вона з найбільшим успіхом пробує свої чари на Джозефі Седли, браті Емілії. Лестощі, удавання – і цей «ледар, буркун і бонвіван» готовий до останнього рішучого кроку. До нещастя, у справу втручається випадок і містер Джордж Осборн, наречений Емілії, у результаті чого надії юної інтриганки валять, а Джозеф рятується втечею

У житті мисс Шарп відкривається нова сторінка: вона приступає до обов’язків гувернантки в Королівському Кроули, спадкоємному маєтку сера Питта Кроули, «неимоверно вульгарного й неимоверно брудного старого», п’яниці, скнари й сутяги. Винахідливість, уміння причинятися й лицемірити допомагають Бекки завоювати прихильність всіх мешканців маєтку, починаючи з її вихованок і кінчаючи містером Питтом Кроули, старшим сином баронета, щирим «вихованим джентльменом», якого побоюється навіть буйний папаша. Що стосується останнього, те Бекки знаходить «безліч способів бути йому корисної». Не проходить і року, як вона стає зовсім незамінної, чи ледве не господаркою вдоме.

Королівське Кроули ощасливлює щорічним візитом незаміжня зведена сестра сера Питта, на банківському рахунку якої значиться неабияка сума. Ця стара дама «знається з атеїстами й французами», любить весело пожити й безбожно тиранить компаньйонку, прислугу, а заодно й численних родичів, що сподіваються одержати спадщину. Вона терпіти не може ні сера Питта, ні його старшого сина, зате обожнює молодшого – Родона Кроули – недалекого офіцера гвардії, шалапута, гравця й дуелянта. Мисс Кроули знаходить Ребекку настільки чарівної й дотепної, що, занедужавши, відвозить її у свій лондонський будинок, де й завершується роман між злиденною гувернанткою й молодшим сином баронета. Завершується таємним шлюбом, тому що, незважаючи на пристрасть тіточки до Волі й Рівності, вона може сильно розсердитися. Усе відкривається після смерті дружини сера Питта, коли він, не занадто засмучений цією передчасною кончиною, намагається повернути Ребекку в Королівське Кроули. Сер Питт падає на коліна, пропонуючи їй стати леді Кроули, і в цю мить безтрепетна Бекки перший раз у житті втрачає цілковите самовладання й вибухає «самими непідробленими слізьми». Навіщо вона поквапилася? Який шанс упущений!

Молоду чету проклинають усе. Як не намагається Родон, керований умненькой Ребеккой, повернути розташування тіточки, йому це не вдається. Поборниця демократії й аматорка романтичних шлюбів до кінця своїх днів так і не простить племінникові мезальянсу. Про сера Питте й говорити нема чого: старий буквально «втрачає розум від ненависті й несправджених бажань», усе більше опускається, і тільки його смерть рятує родове гніздо від остаточного спустошення й наруги. Дружинам доводиться розраховувати тільки на скромну платню капітана гвардії. Однак безжурна Беки досконало володіє мистецтвом, що ще не раз придасться їй у житті, – мистецтвом жити більш – менш припеваючи, не маючи ні гроша готівки. Вона не втрачає надії зайняти більше блискуче місце в суспільстві й згодна потерпіти, а Родон, жагуче й сліпо закоханий у дружину, перетворюється в щасливого й покірного чоловіка

Тим часом над головою Емілії згущаються хмари, і провиною тому, як це ні дивно, виявляється Наполеон, або Смороду, як його йменують англійці. Втеча Бонапарта з Ельби й висадження його армії в Каннах змінюють положення справ на біржі й спричиняють повне руйнування Джона Седли, батька Емілії. І хто ж виявляється «самим незговірливих і впертим із кредиторів»? Його друг і сусід Джон Осборн, якому він допоміг вийти в люди. Майно Седли йде з молотка, родина переселяється в убогу найману квартирку, але не через це страждає Емілія

Погано те, що ця простодушна дівчина любить нареченого не так, як покладено любити на Ярмарку Марнославства, а всім серцем і на все життя: Вона щиро вважає порожнього, самозакоханого й фатоватого Джорджа Осборна найкрасивішим і розумним чоловіком на світі. На відміну від Ребекки, всі вчинки якої диктуються «користю, егоїзмом і нестатком», Емілія живе тільки любов’ю. А Джордж… А Джордж милостиво дозволяє себе любити, не відмовляючись від чисто холостяцьких звеселянь і не балуючи наречену особливою увагою

Після краху Джона Седли батько забороняє Джорджеві женитися на Емілії. Більше того, її власний батько теж чути не хоче про шлюб з «сином негідника». Бедняжка Емілія в розпачі. Але отут у справу втручається капітан Доббин, вірний друг Джорджа, чесна й великодушна людина, що уже давно гаряче любить Емілію, не вирішуючись у тім зізнатися навіть самому собі. Він умовляє Джорджа, не далекого шляхетних поривів, женитися на Емілії всупереч волі батька. Нема що говорити про те, що батько відмовляється від Джорджа й позбавляє його спадщини

Обидві опальні пари зустрічаються в Брюсселі, куди виступає полк Джорджа й Доббина й прибуває генерал гвардії Тафто з ад’ютантом Родоном Кроули. Полк із захватом приймає Емілію, але її подруга обертається в куди більше блискучому суспільстві. Де б не з’явилася Ребекка, вона завжди оточена юрбою знатних шанувальників. У їхнє число попадає й Джордж Осборн. Кокетство Бекки й власне марнославство заводять його настільки далеко, що на балі він передає їй букет з листом, у якому благає бігти з ним. (Зрозуміло, та ніколи й не збиралася робити нічого подібного. Вона – Те знає ціну Джорджеві.) Але в той же день війська Наполеона переходять Самбру, і Джордж, повний невисловленого каяття, прощається із дружиною. Прощається, щоб через кілька днів загинути в битві під Ватерлоо

А Бекки й Родон після Ватерлоо проводять три роки в Парижу. Ребекка має скажений успіх, вона допущена в саме вище суспільство, французи не настільки розбірливі, як англійці. Втім, вона не збирається залишатися у Франції на все життя. Все сімейство (у Парижу в Бекки й Родона народжується син) вертається в Лондон, де чету Кроули живе, як завжди, у кредит, роздаючи обіцянки всім і не платячи нікому. І от Ребекка знову з’являється в Королівському Кроули й знову умудряється зачарувати всіх. Чого їй тільки не доводиться для цього робити! Навіть зображувати любов до сина, до якого вона насправді не харчує ні найменшої прихильності

Тонкі лестощі Ребекки так зачаровує новоспеченого баронета, що він чи не щодня буває в неї в будинку. Настільки ж часто там буває й всемогутній лорд Стайн, вельможний заступник Бекки, старий цинік, за допомогою якого колишня гувернантка «карабкается й проштовхується вперед». Якими способами вона цього домагається? Ніхто не може сказати нічого певного, але лорд Стайн дарує їй діаманти й надає в її розпорядження свої льохи. Нарешті відбувається подія, що ставить Бекки в один ряд з респектабельними дамами, неї представляють до двору. Вона входить у найвищі кола лондонського світла

Блискучий хід Бекки по Ярмарку Марнославства кінчається катастрофою. Родон викриває її якщо не в зраді, то в зрадництві, намагається викликати на дуель лорда Стайна й зрештою залишає Англію, щоб зайняти пост губернатора острова Ковентрі (виклопотаний для нього всі тим же лордом Стайном). Ребекка зникає, а Родон Кроули – Молодший залишається на піклуванні дядька і його дружини, що заміняє йому мати

А що ж Емілія? Смерть чи чоловіка не коштувала їй життя, неї врятувало тільки народження сина, якого вона боготворить, як боготворила чоловіка. Довгий час вона живе з родителями, непохитно переносить бідність і позбавлення й знаходить відраду в маленькому Джорджи. Але старий Джон Осборн, уражений подібністю онука з покійним сином, пропонує забрати хлопчика й виховати його як джентльмена. Бідна Емілія розстається із сином заради його блага й після смерті матері знаходить розраду в тім, щоб скрашувати останні дні старого батька. Але саме в той час, коли Ребекка терпить нищівний крах, Фортуна повертається особою до Емілії. З Індії вертається майор Доббин разом з її братом Джозефом, що клянеться, що відтепер його рідні не будуть знати потреби. Як завмирає віддане серце майора, коли він підходить до будинку, де живе миссис Осборн, яке щастя охоплює його, коли він довідається, що вона не вийшла заміж. Правда, і йому сподіватися особливо не на що. Емілія як і раніше немов не зауважує безкорисливий, відданої любові Доббина, як і раніше не бачить його видатних достоїнств. Вона залишається вірна пам’яті чоловіка, з усім жорстокосердістю чесноти надаючи Доббину «дивитися й нудитися». Незабаром умирає Джон Седли, а слідом за ним і Джон Осборн. Він залишає маленькому Джорджи половину стану й відновлює вдову свого «улюбленого сина» в опікунських правах. Емілія довідається, що й цим вона зобов’язана Доббину, довідається, що він і був невідомим благодійником, що підтримував її в роки потреби. Але «за цю незрівнянну відданість вона може заплатити тільки подякою»…

На берегах Рейну в маленькому герцогстві знову відбувається зустріч двох «подруг». Емілія робить закордонну подорож із сином, братом і Доббином, а Ребекка вже давно пурхає по Європі, промотуючи в картковій грі й сумнівній властивості пригодах зміст, призначена їй чоловіком, і скрізь співвітчизники із пристойного суспільства шарахаються від її як від зачумленої. Але от вона бачить Джозефа Седли, і в її душі прокидається надія

Бідна, оклеветанная страждальниця, у якої відняли чесне ім’я й улюблене дитя, як за старих часів, без праці обводить навколо пальця гладкого чепуруна й Емілію, які, як видно, нітрохи не поумнели й нічому не навчилися. Доббин, що завжди харчував відразу до Бекки, свариться через неї з Емілією й перший раз у житті дорікає її в тім, що вона не цінує «прихильності, що з гордістю розділила б більше піднесена душа». Він вирішує розстатися з Емілією навіки. І отут Бекки робить єдиний у житті безкорисливий учинок. Вона показує лист Джорджа, що доводить його невірність. Ідол повалений. Емілія вільна й може відповісти на почуття Доббина.

Історія підходить до кінцю. Доббин з’єднується з Емілією, вони ведуть тихе життя в затишному власному будинку й дружать із мешканцями Королівського Кроули. Джозеф до кінця своїх днів тягне жалюгідне життя, раба Ребекки. Він умирає при «нез’ясованих обставинах». Умирає від жовтої лихоманки й Родон Кроули – Старший. Його син після смерті дядька успадковує титул і маєток. Він не бажає бачити мати, але призначає їй щедрий зміст, хоча вона й без того досить. забезпечена. У Ребекки чимало друзів, що вважають її несправедливо скривдженої. Вона живе на широку ногу й ретельно займається добродійністю. От і все. Чи щаслива Ребекка? Чи щаслива Емілія й Доббин? А хто з нас щасливий у цьому світі?

Вільям Доббин – товариш Джорджа Осборна по полку, більше всіх способствовавший шлюбу цього джиґуна з Емілією Седли, що віддано – і майже до самого кінця без надії на відповідне почуття – любить сам майор. Уособлення безкорисливості, відданості й надійності, Д. проте описаний з неприхованою іронією, що містить у собі навіть його значуще прізвище (dobbin – стара шкапа). У переддень Ватерлоо Д. бере на себе турботи про безпомічний, фактично покинутої чоловікоком Емілії, вручивши її піклуванню брата. Згодом з Індії, куди майор надовго виїхав зі своєю дивізією, він надає вдові грошову допомогу, у якій їй відмовили Осборны, що не прощають непослухи Джорджа, що почуло закликам Д., а не заборонам старого батька. Д. має бути й самий тяжкий обов’язок: відкрити Емілії ока на підступництво чоловіка, що, піддавшись азарту любовної пригоди, за день до загибелі був готовий її кинути. Катастрофа кумира – майже нестерпний удар для лагідної Емілії, і Д. виявляє чудеса такту, виходжуючи кохану після перенесеного шоку, перш ніж вести її до вівтаря – розчаровану, але нарешті спустилася з небес на землю. Лише епізодично з’являючись у розповіді, Д. проте займає важливе місце як єдиний з персонажів книги, до якого не може бути беззастережно віднесене визначення «роман без героя», що коштує в підзаголовку. Він – безсумнівний позитивний герой. Однак втілення пов’язаного з Д. задуму, що складався в спробі позначити за ярмарковою суєтою мир реальних людських цінностей, виявилося зухвало нетрафаретним. Д. – персонаж, повністю позбавлений привабливості зовнішнього вигляду або самоочевидної героїки поводження, що часом навіває почуття нудьги своєю підкресленою ординарністю, що позначається в незмінному прозаїзмі взятих їм на себе зобов’язань, у самому його мисленні й у характері вчинків. актуальної полеміка, Що Завжди залишалася для Теккерея, з героизацией виняткового, до якої прибігали романтики, і з естетикою, що зложилася на цьому фундаменті, особливо наочно проступає в його трактуванні Д. як символу істинно здорових початків життя

Емілія Седли – багата спадкоємиця, який призначене пережити руйнування батька, остракізм із боку свекра, що вважає її із Джорджем Осборном шлюб мезальянсом, загибель боготворимого дружина й через багато років – крах зв’язуються з ним романтичних иллюзийс коли істину про легкодумство й емоційну черствість цього полеглі при Ватерлоо офіцера стає неможливо приховувати від самої себе. Неухильно доброчесна, що страшиться хоча б у дріб’язках відступити від ригористической моралі, до якої її з дитячого років привчали під дахом батьківського будинку, де в главу кута завжди ставилися відповідальність, чесність і порядок, Э. виявляється явно непристосованої до умов і вдач того «базару життєвої суєти», що їй відкривається з початком дорослого життя. Її передбачувана доля – положення жертви занадто тверезих, майже неприкрито цинічних норм, яким підкоряється реальна дійсність. Історія Э. – барвиста ілюстрація тези, проголошеного оповідачем, що переконаний, що «Ярмарок марнославства – місце суєтне, злонравное, навіжене, повне всіляких обдурювань, фальші й удавання».

Коливання Теккерея, що спочатку хотіло помістити на обкладинці портрет мораліста, що виголошує промову перед публікою, але потім отдали перевага малюнку, що зображує маріонеток і кукольника в ковпаку з бубенцами, були викликані важливістю сюжетної лінії, пов’язаної з Э,: вона вимагає скоріше драматичної тональності, чим глузування. Проте навіть розповідь про її тяжкі митарства після руйнування батька й смерті чоловіка містить у собі виразний відтінок іронії. Життєва непристосованість Э., що довгий час не може усвідомити реальну ситуацію у всьому її жорстокому прозаїзмі й продовжує триматися штучних подань, відтінених ходульною романтикою, викликає в оповідача й жалість, і скепсис, і частку уїдливості

Ребекка (Бекки) Шарп – подруга Емілії Седли по пансіоні мисс Пинкертон. Дочка художника, «безтурботного служителя муз», своєю пристрастю до кабачка оставившего родину без засобів до існування, і балетної танцівниці, француженки по походженню. Учиться на «особливих умовах», тобто з милості, і вже школяркою ледь не схиляє до шаленості новоспеченого помічника вікарія. Б. «мала сумну особливість бідняків – передчасною зрілістю». Позову з незговірливими батьківськими кредиторами, приниження в пансіоні, де їй нагадують про даровий стіл, рано прояснили для Б. її ситуацію, що вимагає покладатися не на зв’язки й знатність, а лише на власні дарування й навички, борючись за положення в суспільстві, гідне її амбіцій і дійсно неабиякого людського потенціалу

Історія Б., що зробила своїм життєвим кредо цинічне правило, по якому «немає чесноти, є тільки обставини», може бути прочитана як «роман кар’єри», майже доведеної до щасливого кінця й не увінчалася повним торжеством лише волею случаючи, що стає в Теккерея рушійним фактором інтриги. Однак фортуна зовсім не сліпа, і випадкове стікання несприятливих фактів, що погубили зухвалі задуми Б. саме в мінуту, коли їхнє виконання здавалося справою найближчих днів, на перевірку лише виявляє силу соціальних закономірностей, перед якими неспроможна навіть завидна цілеспрямованість героїні, що з’єдналася з її агресивною безсоромністю

Не доведений до кінця план шлюбного союзу із братом Емілії Джозефом відступає перед набагато більше амбіційним задумом завоювання аристократа Родона Кроули, що на тлі Б., наділеною енергією, розумом і яскравою індивідуальністю, виглядає закінченою незначністю (це підкреслено вже його значущим прізвищем: crawl – плазувати). Потрапивши в стародавній маєток Кроули на правах усього лише гувернантки, Б. легко скоряє серце старого баронета, що, поховавши чоловікові, був би щасливий негайно знову йти під вінець, якби вчорашня пансіонерка не розсудила, що таємно ув’язнений шлюб з його сином надійніше гарантує її від перепадів долі

Для Теккерея її зухвала авантюра, як би не обурювалися моралісти, насамперед підтверджує, що на Ярмарку марнославства процвітають лише ті, хто засвоїв закони безчесної гри краще, ніж безжиттєві норми чесноти. Б. разів за разом навіть в етичному відношенні виявляється вище своїх жертв, оскільки свою лицемірну гру ясно усвідомлює лише як вынужденность, нехай гра стала її другою природою. Вона належить до числа третируемых суспільством і повинна день за вдень звістки з ним неоголошену війну, доводячи, що в неї є власні права на соціальне благоденство, що досягається лише престижем. «Мабуть, і я була б гарною жінкою, май я п’ять тисяч фунтів річного доходу», – аргумент, вагомість якого в очах Теккерея незаперечна