Зміст назви п’єси Олександра Островського «Гроза» – Островський Олександр

«Гроза» – один з ярчайших добутків А. Н. Островського. Воно було написано в 1859 році, під час корінних змін, що відбувалися в російському суспільстві. І не випадково Островський обрав саме таку назву для своєї п’єси

У слові «гроза» укладений величезний зміст. Гроза – це не тільки природне явище, але це й символ змін в «темному царстві», у тім життєвому укладі, що існував протягом декількох століть у росіянці життя

У центрі п’єси – конфлікт представників «темного царства» з їхніми жертвами. На тлі прекрасної спокійної природи рисується нестерпне життя людей. І головна героїня – Катерина – не витримує гніта, приниження її людського достоїнства. Про це свідчать і зміни в природі: фарби згущаються, насувається гроза, небо темніє. Відчувається наближення грози. Все це є передвістям якихось грізних подій

Уперше слово «гроза» звучить у сцені прощання з Тихоном. Він говорить: «…Тижня дві ніякі грози треба мною не буде». Тихонові дуже хочеться хоч ненадовго вирватися із затхлої атмосфери рідного дому, вирватися з – під влади своєї маменьки Кабанихи, відчути себе вільним, так сказати, «на весь рік отгуляться». Під «грозою» він розуміє гніт матері, її всевладдя, страх перед нею, а також страх перед відплатою за зроблені гріхи. «Гроза нам на кару посилає», – говорить Дикої Кулигину. І цей острах відплати властивий всім героям п’єси, навіть Катерине. Вона адже релігійна й уважає свою любов до Бориса більшим гріхом, але поробити із собою нічого не може

Єдиний, хто не став боятися грози, – так це механік – самоучка Кулигин. Він навіть намагався протистояти цьому природному явищу, спорудивши громовідвід. Кулигин бачив у грозі лише величне й прекрасне видовище, прояв сили й моці природи, а не небезпека для людини. Він говорить усім: «Ну чого ви боїтеся, скажіть на милість? Кожна тепер травичка, кожна квітка радується, а ми ховаємося, боїмося, точно напасти який!.. У вас усе гроза!.. Із усього – те ви собі пугал наробили. Эх, народ. Я от не боюся».

Отже, у природі гроза вже почалася. А що ж відбувається в суспільстві? У суспільстві теж не все спокойно – назрівають якісь зміни. Гроза в цьому випадку є ознакою прийдешнього конфлікту, його дозволу. Катерина вже не в змозі жити за домостроївськими правилами, вона хоче волі, але в неї вже незмога боротися з навколишніми. Не випадково, до речі, поява божевільної барині на сцені, що супроводжується ударами грому. Вона пророкує головній героїні близьку загибель

Таким чином, гроза є поштовхом до розв’язки конфлікту. Катерина дуже злякалася слів барині, ударів грому, прийнявши їх за знак «понад». Вона була дуже емоційною й віруючою натурою, тому просто не змогла жити із гріхом на душі – гріхом любові до чужої людини. Катерина кинулася в безодню Волги, не витримавши страшного, важкого, підневільного існування, що сковувало пориви гарячого серця, не упокорившись із лицемірною мораллю самодурів «темного царства». От такі наслідки мала гроза для Катерины.

Треба відзначити, що гроза є ще й символом любові Катерины до Бориса, племінникові Дикого, тому що в їхніх відносинах є щось стихійне, як і в грозі. Так само, як і гроза, ця любов не приносить радості ні героїні, ні її коханому. Катерина – замужня жінка, вона не має права змінювати своєму чоловікові, тому що дала клятву вірності перед Богом. Але шлюб був зроблений, і як не намагалася героїня, вона не могла полюбити свого законного чоловіка, який не був здатний не захистити свою дружину від нападок свекрухи, не зрозуміти неї. Але Катерина жадала любові, і ці пориви її серця знайшли вихід у прихильності до Бориса. Він був єдиним мешканцем міста Калинова, що не виріс у ньому. Борис був образованнее інших, навчався в Москві. Він єдиний, хто розумів Катерину, але допомогти їй не міг, тому що йому не вистачало рішучості. А чи любив Борис Катерину насправді? Швидше за все, немає. Очевидно, це було не настільки сильне почуття, заради якого можна було пожертвувати всім. Про це говорить і той факт, що він залишає Катерину зовсім одну в місті, радить їй скоритися долі, передчуваючи, що вона загине. Свою любов Борис проміняв на спадщину Дикого, котрого він ніколи не одержить. Тим самим Борис також є плоть від плоті калиновского миру, він узятий цим містом вплен.

Островський у своєму добутку зумів показати зміни, що відбувалися в російському суспільстві в середині й другій половині XIX століття. Про це свідчить і назва п’єси «Гроза». Але якщо в природі після грози повітря стає чистіше, відбувається розрядка, то в житті після «грози» навряд чи що зміниться, швидше за все, усе залишиться на своїх місцях