Короткий зміст Дванадцята ніч, або що завгодно Шекспір В

Дія комедії відбувається в казковій для англійців шекспірівського часу країні – Иллирии.

Герцог Иллирии Орсино закоханий у юну графиню Оливию, але вона в жалобі після смерті брата й навіть не приймає посланців герцога. Байдужість Оливии тільки розпалює пристрасть герцога. Орсино приймає на службу парубка по ім’ю Цезарио, красу, відданість і тонкість почуттів якого встигає оцінити всього за кілька днів. Його – Те він і посилає до Оливии розповісти про свою любов. У дійсності Цезарио – дівчина по ім’ю Віола. Вона плила на кораблі разом з любим братом – близнюком Себастьяном і після аварії корабля випадково виявилася в Иллирии. Віола сподівається, що її брат теж урятувався. Дівчина переодягається в чоловічий одяг і надходить на службу до герцога, у який відразу ж закохується. За спиною герцога вона говорить: «Мені нелегко дружину тобі добути; / Адже я сама хотіла б нею бути!»

Тривала жалоба Оливии зовсім не подобається її дядькові – серові Тоби Белчу, веселунові й гуляці. Камеристка Оливии Марія передає серові Тоби, що її пані дуже незадоволена гульбами й пиятиками дядька, а також його собутыльником сером Ендрю Эгьючиком – багатим і дурним лицарем, якому сер Тоби морочить голову, обіцяючи видати за нього племінницю, а тим часом безпардонно користуючись його гаманцем. Сер Ендрю, скривджений зневагою Оливии, хоче виїхати, але сер Тоби, підлесник і баляндрасник, умовляє його залишитися ще на місяць.

Коли в будинку графині з’являється Віола, її на превелику силу пропускають до Оливии. Незважаючи на красномовство й дотепність, їй не вдається домогтися успіху своєї місії – Оливия віддає належне достоїнствам герцога (він «безсумнівно, молодий, шляхетний, / багатий, любимо народом, щедрий, учений» ), але не любить його. Зате юний посланець досягає зовсім несподіваного для себе результату – графиня зачарована їм і придумує виверт, щоб змусити його прийняти в дарунок від її перстень.

Брат Віоли Себастьян з’являється в Иллирии в супроводі капітана Антонио, що врятував йому життя. Себастьян горює про сестру, що, на його думку, загинула. Він хоче шукати щастя при дворі герцога. Капітанові боляче розставатися зі шляхетним юнаком, до якого він встиг щиро прив’язатися, але робити нема чого – в Иллирии йому з’являтися небезпечно. Все – таки він таємно треба за Себастьяном, щоб захистити його у випадку потреби.

У будинку Оливии сер Тоби й сер Ендрю в компанії блазня Фесте п’ють вино й горланять пісні. Марія намагається дружески урезонити їх. Слідом за нею з’являється дворецький Оливии – чванливий зануда Мальволио. Він безуспішно намагається припинити гулянку. Коли дворецький іде, Марія всіляко висміює цього «надутого осла», що «лопається від самовдоволення», і клянеться його одурачить. Вона збирається написати йому любовне послання від імені Оливии й виставити на загальне посміховище.

У палаці герцога блазень Фесте спочатку співає йому сумну пісню про нерозділену любов, а потім намагається розвеселити жартами. Орсино впивається своєю любов’ю до Оливии, що предыдут невдачі його не обескураживают. Він переконує Віолу знову відправитися до графині. Герцог висміює твердження мнимого юнака, що якась жінка може бути закохана в нього так само сильно, як він в Оливию: «Груди жінки не винесуть биття / Такої могутньої пристрасті, як моя». Він залишається глухий до всіх натяків закоханої Віоли.

Сера Тоби і його спільників просто розпирає те від сміху, то від злості, коли вони підслухують, як Мальволио міркує про можливість шлюбу зі своєю пані, про те, як він приструнить сера Тоби, ставши в будинку хазяїном. Однак сама потіха починається, коли дворецький знаходить лист, написаний Марією, що підробила почерк Оливии. Мальволио швидко переконує себе, що він – те і є той «безіменний коханий», якому воно адресовано. Він вирішує неухильно додержуватися інструкцій, даним у листі й придуманим Марією спеціально розраховуючи на те, щоб ворог веселої компанії поводився й виглядав самим дурним образом. Сер Тоби в захваті від вигадки Марії, та й від її самої: «За таким остроумнейшим дияволеням хоч у самий Тартар».

У саду Оливии Віола й Фесте обмінюються гостротами. «Він добре грає дурня. / Таку роль дурень не здолає», – говорить Віола про блазня. Потім Віола говорить із вышедшей у сад Оливией, що уже не приховує свого жагучого захоплення «юнаків». Сер Ендрю ображений тим, що в його присутності графиня любезничала з герцогським слугою, і сер Тоби переконує його викликати нахабного молодика на двобій. Правда, сер Тоби впевнений, що в обох не вистачить мужності поборотися.

Антонио на міській вулиці зустрічається із Себастьяном і пояснює йому, що не може відкрито супроводжувати його, тому що він брав участь у морському бої з галерами герцога й узяв гору – «мене довідаються / И, вуж повірте, спуску не дадуть». Себастьян хоче побродити по місту. Він умовляється з капітаном про зустріч через годину в кращому готелі. На прощання Антонио вмовляє друга прийняти його гаманець на випадок несподіваних витрат.

Мальволио, нерозумно всміхнений і несмачно одягнений (усе за планом Марії), грайливо цитує Оливии пасажі з нібито її послання. Оливия переконана, що дворецький спятил. Вона доручає серові Тоби подбати про нього, що той і робить, тільки на свій лад: він спочатку насміхається над нещасним спесивцем, а потім запихає його в прикомірок. Потім приймається за сера Ендрю й «Цезарио». Кожному він потихеньку говорить, що його супротивник лютий і вправний у фехтуванні, але уникнути двобою неможливо. Нарешті бліді від страху «дуелянти» оголюють шпаги – і отут втручається минаючий мимо Антонио. Він закриває собою Віолу, прийнявши її за Себастьяна, і починає битися із сером Тоби, розлютованим тим, що його витівка не вдалася. З’являються пристави. Вони заарештовують Антонио за наказом герцога. Той змушений підкоритися, але просить у Віоли повернути гаманець – гроші йому тепер знадобляться. Він обурений тим, що людина, для якого він стільки зробив, не довідається його й не хоче говорити ні про які гроші, хоча й дякує за заступництво. Капітана ведуть. Віола, що зрозуміла, що її поплутали із Себастьяном, радується порятунку брата.

На вулиці сер Ендрю накидається на свого супротивника, у боязкості якого недавно переконався, і дає йому ляпас, але… це не лагідна Віола, а відважний Себастьян. Боязкуватий лицар міцно побитий. Сер Тоби намагається заступитися за нього – Себастьян оголює шпагу. Що з’явилася Оливия зупиняє бійку й жене дядька. «Цезарио, прошу вас, не гніваєтеся», – говорить вона Себастьяну. Вона веде його в будинок і пропонує обручитися. Себастьян розгублений, але погоджується, красуня відразу зачарувала його. Він хотів би порадитися з Антонио, але той кудись пропав, у готелі його немає. Тим часом блазень, прикинувшись священиком, довго грає сидячого в темному прикомірку Мальволио. Нарешті, зглянувшись, погоджується принести йому свічу й письмові приладдя.

Перед будинком Оливии герцог і Віола очікують бесіди із графинею. У цей час пристави приводять Антонио, якого Віола називає «рятівником», а Орсино – «прославленим піратом». Антонио гірко докоряє Віолу в невдячності, хитрості й лицемірстві. З будинку з’являється Оливия. Вона відкидає герцога, а «Цезарио» дорікає в невірності. Священик підтверджує, що дві години тому обвінчав графиню з герцогським улюбленцем. Орсино вражений. Дарма Віола говорить, що він став їй «життям, світлом», що він їй «милею всіх жінок у світі цьому», бедняжке ніхто не вірить. Отут із саду з’являються побиті сер Тоби й сер Ендрю зі скаргами на герцогського придворного Цезарио, за ними з вибаченнями – Себастьян (невдачлива парочка знову нарвалася на чоловіка). Себастьян бачить Антонио й кидається до нього. І капітан, і герцог вражені подібністю близнюків. Вони в повнім здивуванні. Брат і сестра довідаються один одного. Орсино, зрозумівши, що той, хто був йому так доріг в образі юнака, насправді закохана в нього дівчина, повністю примиряється із втратою Оливии, що готовий тепер уважати сестрою. Йому не терпиться побачити Віолу в жіночому вбранні: «…переді мною стане діва, – / Моєї душі любов і королева». Блазень приносить лист Мальволио. Чудності дворецького одержують пояснення, але Марію не карають за злий жарт – вона тепер леді, сер Тоби на подяку за її витівки женився на ній. Ображений Мальволио залишає будинок – єдиний похмурий персонаж іде зі сцени. Герцог наказує «наздогнати його й до світового схилити». П’єса закінчується жартівливо – меланхолійною пісенькою, що співає Фесте.