«Я голос ваш…» Ганна Ахматова – Ахматова Ганна

В 1989 році, оголошеному ЮНЕСКО роком А. А. Ахматовій, здійснилося сто років від дня народження Ганни Андріївни Ахматовій, великого російського радянського поета, жінки – матері, що протиставила достоїнство жорстоким ударам долі

У Ганні Ахматової все – зовнішній вигляд і духовний мир – було значно. У жодній з її книг, незважаючи на важку й навіть трагічне життя, на весь жах і приниження, пережиті нею, не було розпачу й розгубленості. Ніхто ніколи не бачив її з пониклою головою. «Від ангела й від орла в ній було щось…»

Завжди пряма й стругаючи, вона була людиною, що відрізнялася воістину великою мужністю. А після смерті, як це буває нерідко, Ганна Ахматова ввійшла в коло класиків російської літератури. Увійшов як автор чудової любовної лірики, що оповідає про велике таїнство любові, її трагедіях і подоланні цих трагедій. Увійшов як поет – громадянин, вражений у долі Батьківщини долею своїх співгромадян, їхніми стражданнями й болем. У сьогоднішній оцінці поезії Ахматовій, на жаль, є перенос убік цивільних тим, які заслоняють найчастіше любовну лірику, без якої не було б Ахматовій. Які в поета живі, непишномовні вірші про любов, яке легеня, ніжне визнання в ній:

Мені з тобою п’яним весело –

Змісту немає у твоїх розповідях…

Але частіше вірша А. А. Ахматовій – це психологічні драми з гострими сюжетами, заснованими на трагічних переживаннях. Лірична героїня ранньої Ахматової відкинута, разлюблена, але переживає це гідно, з гордою смиренністю, не принижуючи ні себе, ні коханого:

У пухнатій муфті руки холоділи

Мені стало страшно, стало якось смутно.

ПРО, як повернути вас, швидкі тижні

Його любові, повітряної й хвилинної…

Герой ахматовской поезії складний і багатоликий. Він – коханець, брат, друг, що став у нескінченній розмаїтості ситуацій: підступний і великодушний, убиваючий і що воскреє, перший і останній. Любов до Батьківщини в Ахматової не була предметом аналізу, міркувань або розважливих прикидок, для неї значило: буде Батьківщина – будуть життя, діти, вірші. От чому Ахматова в перші дні навали фашистів на Радянський Союз звернулася до всіх жінок Батьківщини зі словами клятви:

И та, що сьогодні прощається з милим, –

Нехай біль свою в силу вона переплавиться

Ми дітям клянемося, клянемося могилам,

Що нас скоритися ніхто не змусить

Вірш був написаний в 1941 році в Ленінграді. Ганна Ахматова вірила в Перемогу, кликала народ до Перемоги:

Ми знаємо, що нині лежить на вагах

И що відбувається нині.

Година мужності пробив на наших годинниках,

И мужність нас не покине

Життя Ганни Андріївни Ахматовій проходила в суворий час і не пощадила її. Чого тільки не випало на її частку! Але, маючи високу волю душі, Ахматова не гнулася ні від чого: ні від наклепу й зрадництва, ні від образ і несправедливостей:

Довідалася я, як обпадають особи,

Як з – під вік визирає страх,

Як клинопису тверді сторінки,

Страждання виводить на щоках…

Свідченням великої мужності душі поета став найтрагічніший твір Ганни Ахматовій – «Реквієм». Правда – це не тільки кров і сльози, але й покаяння, очищення від скверни:

Ні, і не під далеким небозводом,

И не під захистом далеких крив, –

Я була тоді з моїм народом,

Там, де мій народ, до нещастя, був

Голос Ганни Ахматовій, строг і мужній, не можна поплутати з іншими голосами блискучих поетів XX століття. Її голос дуже індивідуальний, і цей хрест індивідуальності таланта – важкий хрест – Ганна Андріївна Ахматова несла до кінця своїх днів. Її життя, «точно під крилом у загибелі», була життям, гідної вічного визнання й подиву