Тема творчості в поезії Бориса Пастернаку – Пастернак Борис

Тема творчості є однієї з основних у поезії Б. Л. Пастернаку. Вона виникає в самих ранніх віршах поета й проходить через всю його творчість. Будучи символістом, футуристом або просто поетом, Пастернак увесь час звертається до цієї теми, визначаючи своє відношення до проблем творчості, поетів і поезій. Тему творчості в поезії Пастернаку необхідно розглядати у зв’язку з етапами творчого шляху поета й змінами його поетичних ідеалів

Вступ Пастернаку в літературу пов’язане з його участю в літературних кружках, що формувалися навколо символістського видавництва «Мусагет». Символістські концепції, символістська естетика визначили особливості ранньої творчості Пастернаку. В 1913 році Пастернак примикає до літературної групи «Лірика». В 1914 році «Лірика» видає перший збірник віршів Пастернаку «Близнець у хмарах». Наліт символізму в цій книзі був досить сильний. Вірша Пастернаку тої пори буяють метафорами, іносказаннями, асоціативної образністю

В «Лірику» відбувається розкол, і Пастернак примикає до футуристичного плину російської поезії, він входить у групу «Центрифуга». В 1917 році Пастернак пише статтю для «Третього збірника Центрифуги» «Володимир Маяковський. «Простої як мукання». Петроград 1916 р.». У цій статті Пастернак виражає свою радість від існування талановитого поета Маяковського й висловлює дві вимоги, які повинні бути застосовні до справжніх поетів і яким відповідає поезія Маяковського. По – перше, ясність творчості. По – друге, відповідальність перед вічністю, що є суддею справжнього поета. У своїй статті Пастернак порівнює творчість із категоріями вічності й безсмертя. Так Пастернак розуміє роль поета, і таке відношення до поета й поезії пройде через всі нього творчість

З 1918 року відбувається поступове звільнення Пастернаку від эстетических вимог різних літературних течій. У статті «Кілька положень» Пастернак заявляє про себе як про поета самостійному, не зв’язаному эстетическими вимогами різних літературних декларацій. Тепер Пастернак у своїх віршах прагне до простоти, природність стає для нього найважливішою ознакою сьогодення мистецтва

В 1922 році вийшов наступний збірник Пастернаку «Сестра моя – життя». Тема поета й поезії звучить у цьому збірнику в циклі «Заняття філософією». Пастернак намагається дати філософське визначення творчості у віршах «Визначення поезії», «Визначення душі», «Визначення творчості». Творчість по своїй суті для Пастернаку космично, воно генетично зв’язано із вселеної

Найбільше складно тема творчості звучить у романі Пастернаку «Доктор Живаго» і в останньому поетичному збірнику поетів «Коли розгуляється». Герой «Доктора Живаго» Юрій Живаго виражає погляди самого Пастернаку на місію поета у світі. Живаго – творча натура; в одному з листів Пастернак визнавався: «Цей герой повинен буде представляти щось середнє між мною, Блоком, Єсеніним і Маяковським». Юрій Живаго вмирає в 1923 році, серед його паперів виявляються складені їм колись вірші, які й становлять останні глави роману. Ці вірші виражають основну ідею Пастернаку про вічність поезії, про безсмертя поета

Пастернак – християнський, православний поет. Творчість для нього – це Божий дарунок, як і саме життя. Від православної релігії Пастернак бере ідею повного прийняття життя у всіх її проявах, а також ідею абсолютної волі творчості. Пастернак розуміє, що тільки віра дає розкриття всіх творчих здатностей. Особливо сильно ця ідея виражається в пізній ліриці Пастернаку, що ллється як би сходами, по якій поети наближається Кбогу.

В останньому збірнику Пастернаку «Коли розгуляється» тема творчості звучить у віршах «У всім мені хочеться дійти…», «Бути знаменитим некрасиво…», «Ніч» і ін. Проаналізуємо три ці вірші

У вірші «У всім мені хочеться дійти…» Пастернак говорить про те, що у творчості поета повинна звучати саме життя. Поет хоче написати про усім:

Про беззаконьях, про гріхи,

Перегонах, погонях,

Нечаянностях похапцем,

Ліктях, долонях

Але перш ніж відтворювати життя у віршах, йому треба зрозуміти суть всіх явищ, які відбуваються в житті:

У всім мені хочеться дійти

До самої суті

У роботі, у пошуках шляху,

У серцевій смуті

Пізнати таємниці буття, суть навколишнього світу для ліричного героя цього вірша Пастернаку необхідно, щоб народжувався вірші. Поет хоче творити у своїх віршах, як творить природа:

У вірші б я вніс дыханье троянд,

Дыханье м’яти,

Лугу, осоку, косовицю,

Грози розкати

У вірші Пастернак затверджує, що творчість, як і природа, як і людське життя, – це Божий дарунок. Вірш «Бути знаменитим некрасиво…» можна назвати поетичним маніфестом Пастернаку. У ньому Пастернак пише про те, яким повинен бути поет. Щирому поетові не треба бути знаменитим, «не треба заводити архіву, над рукописами трястися.», йому повинні бути далекі галас, успіх і самозванство. Пастернак визначає мета поезії: «ціль творчості – самовіддача», а також основні вимоги, яким повинне відповідати творчість щирих поетів. По – перше, це ясність і конкретність (у поезії не повинне бути «пробілів», білих плям, тобто незрозумілостей). По – друге, поет повинен бути самобутнім, а його творчість індивідуальним, і, по – третє, щирим поетам необхідно бути живим, тобто любити життя, бути близьким до її проблем:

И повинен ні єдиною часточкою

Не відступатися від імені,

Але бути живим, живим і тільки,

Живим і тільки до кінця

И тоді поет стане здатним «залучити до себе любов простору, почути майбутній заклик». Своє розуміння творчості Пастернак виражає у вірші «Ніч». Герой вірша, льотчик, ототожнюється з поетом. Льотчик з’являється в контексті всього миру. Він летить над містами, казармами, кочегарнями, вокзалами, поїздами, а також Парижем, материками, афішами. Льотчик зв’язаний з усім цим, він частина цього миру, частина космосу. Так і художник перебуває в нерозривному зв’язку із всесвіту, з космосом, він заручник вічності, часу:

Не спи, не спи, художник,

Не віддавайся сну

Ти вічності заручник

У часу вплену.

Численні повтори, анафори, тристопний ямб, достаток дієслів створюють враження вічного руху, динаміки. Пастернак призиває поетів іти в ногу згодом, не відрікатися від життя

Таким чином, пройшовши через захоплення символізмом і футуризмом, звільнившись від тиску форми над змістом, Пастернак приходить до дійсної ясності, змістовності віршів. Протягом всього життя Пастернак намагається визначити мета мистецтва, поезії, призначення поета; особливо чітко, ясно, конкретно це сформульовано в його пізній ліриці. Тема поета й поезії має філософське рішення у творчості Пастернаку. Вона тісно пов’язана з релігійними переконаннями поета: творчість сприймається Пастернаком як коштовний Божий дарунок

Що ж стосується «Гамлета», те доля Гамлета зв’язується й з долею Христа, і з місією поетів, творців, обранця. Гамлет відмовляється від себе, від свого права вибору, щоб творити волю вйого, що послав. Він знає, що виконує «задум упертий» Добродії. Він самотній і трагичен у своєму подвижництві. «Я один, все тоне у фарисействі» – визначення положення подвижника, поета в сучасному йому світі

Тема «Гамлета» співвідноситься з темою вірша «Світанок». Ліричний герой бере на себе тягар людських турбот. Злиття долі ліричного героя з долею народу – завіт понад. Занурення в повсякденність, у життя смертних стає не тільки завітом, але й необхідністю й неминучістю

Сроднение поета з «юрбою» – тема, що відбиває розуміння Борисом Пастернаком суті творчості. Поезія, за словами Пастернаку, як і душу поета, – губка, що усмоктує не тільки таємниці світобудови, але й дріб’язку життя