Тема любові в п’єсі Горького «На дні» – Горький Максим

П’єса «На дні» – добуток глибоке, неоднозначне, у якому автор поставив складні філософські й моральні проблеми. Серед них – проблема правди й неправди, щирого й помилкового жалю, проблема деградації особистості, проблема взаємин людей. Розкриваючи останню проблему, автор не може не звернутися до теми любові, що навіть і в таких нелюдських умовах, як життя в нічліжці, все – таки існує й змушує персонажів робити божевільні вчинки, щоб довести своє почуття

Життя в нічліжці, мешканці якої намагаються якось існувати, здається нереальної й фантастичної, тому що люди споконвічно поставлені в такі умови, коли нічого нормального бути не може. «Підвал, схожий на печеру. Потовк – важкі кам’яні зводи, закопчені, зі штукатуркою, що обвалилася. Світло – від глядача й, зверху долілиць, – із квадратного вікна із правої сторони. Правий кут зайнятий відгородженої тонкими перебираннями кімнатою Попелу, біля дверей у цю кімнату – нари Бубнова. У лівому куті – більша російська пекти; у лівій, кам’яної, стіні – двері в кухню, де живуть Діжа, Барон, Настя» – так описує автор місце подій, що відбуваються. Бруд, тіснота, скупченість, вогкість, злиденність, чоловіки в одному приміщенні з жінками – от той інтер’єр, на тлі якого розвертається любов персонажів. Дружина хазяїна нічліжки Василиса бігає на свиданья зі злодієм Попелом, чим викликає постійні ревнощі свого лицемірного й жадібного чоловіка, Попіл любить її сестру Наташу, а Настя, що добуває собі хліб насущним самим принизливим ремеслом у світі, мріє про чистій, безкорисливій любові. Людські почуття не вмерли навіть у таких страшних умовах: і тут є місце жалю, співчуттю, надіям і любові

Напевно, самими значимими для розвитку сюжету п’єси є взаємини Попелу й Наташи. Попіл, злодій, син злодія, бачить у скромній і добрій Наташе, над якою постійно знущається її сестра, символ чогось прекрасного, світлого, за що не шкода віддати життя: «Хоч зараз – смерть прийму! Візьміть ви ніж, ударте проти серця…умру – не охну! Навіть – з радістю, тому що – від чистої руки…» При цьому Попіл не розуміє, що Василиса, жінка владн і злісна, так просто свого не віддасть. Перша дія п’єси закінчується тим, що Василиса б’є Наташу. Василиса намагається вмовити Попелу вбити чоловіка, звільнити неї від нього, а за це вона обіцяє віддати йому Наташу в дружин. А сама Наташа Попелу не любить, вона теж живе мріями: «От, думаю, завтра…приїде хтось… хто – небудь… особливий… Або – трапиться що – небудь… теж – небувале… Подовгу чекаю… завжди – чекаю… А так… насправді – чого можна чекати?»

Старець Лука вмовляє Попелу забрати Наташу з нічліжки й виїхати з нею в Сибір, що представляє Попелу як рай земної. Попіл, довіряючи Луці, вірить у те, що можна змінити життя, воно готово на все заради своєї любові: «Я сказав – кину злодійство! Їй – богу – кину! Коли сказав – зроблю! Я – грамотний… буду працювати… Ти думаєш – моє життя не претит мені? Але – я одне почуваю: треба жити… інакше! Краще треба жити! Треба так жити… щоб самому себе можна мені було поважати…» Наташа теж не ладь виїхати з Попелом, розуміючи, що іншого виходу в неї немає. Але герої не встигають: третя дія закінчується тим, що Василиса перекидає на свою сестру киплячий самовар, а Попіл у цій метушні одним ударом убиває Костылева. Наприкінці п’єси ми довідаємося, що Наташа зникла з лікарні, а Попелу чекає в’язниця. Яка подальша доля цих героїв, невідомо, але навряд чи вони знайдуть своє щастя у світі насильства й гноблення

А от доля ще однієї героїні п’єси, Насті, на жаль, цілком певна. Настя заробляє свій хліб на вулиці, над нею сміються всі нічліжники, її всі нехтують. Настя йде в мрії, фантазії про велику любов, який у неї не було й ніколи не буде. Вона єдина з нічліжників читає книги, щоправда, це бульварні романи, з яких вона черпає сюжети своїх фантазій: «Їй – богу… було це! Усе було! Студент він… француз був… Гастошей кликали… із чорною борідкою… у лакових чоботах ходив… разрази мене грім на цьому місці! І так він мене любив… так любив!» Тільки Лука співчуває Насті, говорячи: «Коли ти віриш, була в тебе справжня любов… значить – була вона!» У цьому страшному світі Насті залишається тільки мріяти, забуваючи про приниження й образи, які дістаються на її частку у світі реальному

У своїй п’єсі Горький показує, як трагичны долі людей, які по природі своєї не можуть бути хижаками. У світі наживи їм дістається роль жертви, і всі їхні людські почуття, у тому числі й любов, розбиваються об страшну дійсність. Але люди залишаються людьми, тому що вони не можуть не страждати, не співчувати один одному й не любити