Аналізи віршів Єсеніна “Не дарма дули вітри…” і “Закружилося листя золота…” – Єсенін С. А

Осінь і весна, молодість і зрілість, розуміння й прийняття життя такий, як вона є. Всі ці символи присутні в добутках С. А. Єсеніна. Йому, як нікому іншому із сучасників, удалося сполучити чудовий опис природи із глибинним змістом людського буття

Неймовірні метафори заворожують, змушують побачити абсолютно звичні речі по – іншому, так, як бачить їхній поет. Ну кому б, як не Єсеніну, спала на думку ідея порівнювати вітер з молодим хлопцем – хуліганом, що пристає до дівчини – берізки. Але зміст цих рядків не так очевидний, як здається на перший погляд: молодість вітру – швидкоплинна, цінувати потрібно кожний момент у цьому житті, залишивши в пам’яті лише прекрасні моменти

Душу поета прохолодна, як і залита рожевим світлом долина. Це значить, що автор зберіг тверезість розуму, хоча яких зусиль йому це коштувало, знає тільки ваблива природа, дарующая те «рожевість вод», те тишу саду зі смолкшими вдалині бубенцами.

Обоє вірші перегукуються не тільки описом пір року, але також яскравим прагненням Єсеніна досягти повної самоти із природою, осягнути таїнство перевтілення, так само, як «весняні води» поступово стають «морем хліба». Любов – загальний символ лірики С. Єсеніна, любов до природи – окремий випадок, можливість стати мудріше з останніми променями гаснучого вечора, з відблисками заходу на «озерному склі».

Поет прагнути до повної гармонії із собою, що неможливо без з’єднання із природою, адже її життя так схоже з життям Єсеніна. Нові почуття захоплюють, як весняний грім, довгі листопадові вечори змушують одуматися, зрозуміти, що холодний, як зимова холоднеча, розрив настільки близький

Але є такі моменти, коли хочеться забути про усім, коли здається увесь світ зник, залишився тільки лише тихий, що зводить із розуму вечір і нестерпний смуток, тонкий відгомін тихої радості, де можна «всі люблячи, нічого не бажати».

Обоє вірші багаті розмаїтістю стилістичних фігур: тут і анафори, що змушують серце битися швидше, витримуючи ритм, і богатый набір епітетів, що дозволяють чіткіше побачити картину що відбувається, і лексичні повтори, знову й знову змушують звертатися до самих глибин світобудови

Образ природи дає авторові повну волю, рятує від страху перед невідомістю й вічністю. Навпаки, мир і вічність стали «як батьківське вогнище» – такими звичними, знайомими й зрозумілими