Короткий зміст Обмін Трифонов Ю. В

Дія відбувається в Москві. Мати головного героя, тридцатисемилетнего інженера Віктора Дмитрієва, Ксенія Федорівна важко занедужала, у неї рак, однак сама вона вважає, що в неї виразкова хвороба. Після операції її відправляють додому. Результат ясний, однак вона одна думає, що справа йде на виправлення. Відразу після її виписки з лікарні дружина Дмитрієва Лена, перекладачка з англійського, вирішує терміново з’їжджатися зі свекрухою, щоб не втратитися гарної кімнати на Профспілковій вулиці. Потрібний обмін, у неї навіть є на прикметі один варіант.

Були часи, коли мати Дмитрієва дійсно хотіла жити з ним і із внучкою Наташей, але з тих пор їхні відносини з Леною стали дуже напруженими й про це не могло бути мови. Тепер же Лена сама говорить чоловікові про необхідність обміну. Дмитрієв обурений – у такий момент пропонувати це матері, що може догадатися, у чому справа. Проте він поступово уступає дружині: вона адже клопоче про родину, про майбутнє дочки Наташи. До того ж, помізкувавши, Дмитрієв починає заспокоювати себе: може бути, із хворобою матері не всі так безповоротно, а виходить, то, що вони з’їдуться, буде тільки благом для неї, для її самопочуття – адже свершится її мрія. Так що Лена, робить висновок Дмитрієв, по – женски мудрий, і зрячи він на неї відразу накинувся.

Тепер він теж націлений на обмін, хоча й затверджує, що йому особисто нічого не треба. На службі він через хворобу матері відмовляється від відрядження. Йому потрібні гроші, тому що багато пішло на лікаря, Дмитрієв ламає голову, у кого позичити. Але, схоже, день для нього складається вдалий: гроші пропонує із властивої їй чуйністю співробітниця Таня, його колишня коханка. Кілька років назад вони були близькі, у результаті в Тани розпався шлюб, вона залишилася одна із сином і продовжує любити Дмитрієва, хоча розуміє, що ця любов безнадійна. У свою чергу Дмитрієв думає, що Таня була б йому кращою дружиною, чим Лена. Таня на його прохання зводить Дмитрієва з товаришем по службі, що має досвід в обмінних справах, що нічого конкретного не повідомляє, але дає телефон маклера. Після роботи Дмитрієв з Таней беруть таксі і їдуть до неї додому за грошима. Таня щаслива можливості побыть із Дмитрієвим наодинці, чимсь допомогти йому. Дмитрієву щиро жаль її, може бути, він би й затримався в неї довше, але йому потрібно квапитися на дачу до матері, у Павлиново. Із цією дачею, що належить кооперативу «Червоний партизан», зв’язані в Дмитрієва теплі дитячі спогади. Будинок будував його батько, інженер – шляховик, все життя що мріяло залишити цю роботу, щоб зайнятися твором гумористичних розповідей. Людина непоганий, вона не був щасливим і рано вмер. Дмитрієв пам’ятає його уривчасто. Краще він пам’ятає свого діда, юриста, старого революціонера, що повернувся в Москву після довгої відсутності (видимо, після таборів) і жившего якийсь час на дачі, поки йому не дали кімнату. Він нічого не розумів у сучасному житті. Із цікавістю дивився й на Лук’янових, батьків дружини Дмитрієва, які тоді теж гостювали в Павлинові влітку. Один раз на прогулянці дід, маючи на увазі саме Лук’янових, сказав, що не треба нікого нехтувати. Ці слова, явно звернені до матері Дмитрієва, що часто проявляла нетерпимість, та й до нього самому, добре запам’яталися онукові. Лук’янови відрізнялися від Дмитрієвих пристосованістю до життя, умінням спритно влаштувати будь – які справи, будь те ремонт дачі або пристрій внучки в елітарну англійську школу. Вони – з породи « щовміють жити». Те, що Дмитрієвим здавалося нескоримим, Лук’яновими вирішувалося швидко й просто, тільки їм одним веденими шляхами. Це була завидна властивість, однак така практичність викликала в Дмитрієвих, особливо в його матері Ксенії Федорівни, що звикла безкорисливо допомагати іншим, жінки із твердими моральними принципами, і сестри Лоры, зарозумілу усмішку. Для них Лук’янови – міщани, що печуться тільки про особисте благополуччя й позбавлені високих інтересів. У їхній родині навіть з’явилося слівце «олукьяниться». Їм властивий свого роду щиросердечна вада, що проявляється в безтактності стосовно інших. Так, наприклад, Лена переважила портрет батька Дмитрієва із середньої кімнати в прохідну – тільки тому, що їй знадобився цвях для настінних годин. Або забрала всі кращі чашки Лоры й Ксенії Федорівни. Дмитрієв любить Лену й завжди захищав неї від нападок сестри й матері, але він і лаявся з нею через них. Він добре знає силу Лени, «яка вгризалася у свої бажання, як бульдог. Така миловидна жінка – бульдог з короткою стрижкою солом’яного кольору й завжди приємно засмаглим, злегка смаглявою особою. Вона не відпускала доти, поки бажання – прямо в неї в зубах – не перетворювалися в плоть». Один час вона штовхала Дмитрієва до захисту дисертації, але він не подужав, не зміг, відмовився, і Лена зрештою дала йому спокій. Дмитрієв почуває, що рідні засуджують його, що вважають його «олукьянившимся», а тому відрізаною скибою. Особливо це стало помітно після історії з родичем і колишнім товаришем Левкой Бубриком. Бубрик повернувся в Москву з Башкирії, куди розподілився після інституту, і довгий час залишався без роботи. Він доглянув собі місце в Інституті нафтової й газової апаратури й дуже хотів туди влаштуватися. На прохання Лени, що жалувала Левку і його дружину, клопотав по цій справі її батько Іван Васильович. Однак замість Бубрика на цьому місці виявився Дмитрієв, тому що воно було краще його колишньої роботи. Усе зробилося знову ж під мудрим керівництвом Лени, але, зрозуміло, за згодою самого Дмитрієва. Був скандал. Однак Лена, захищаючи чоловіка від його принципових і високоморальних родичів, взяла всю провину на себе. Розмова про обмін, що починає із сестрою Лорой Дмитриев, що приїхав на дачу, викликає в тої здивування й різке неприйняття, незважаючи на всі розумні доводи Дмитрієва. Лора впевнена, що матері не мож
е бути добре поруч із Леною, навіть якщо та буде спочатку дуже намагатися. Занадто різні вони люди. Ксенії Федорівні саме напередодні приїзду сина було недобре, потім їй кращає, і Дмитрієв, не відкладаючи, приступає до вирішальної розмови. Так, говорить мати, раніше хотіла жити разом з ним, але тепер – немає. Обмін відбувся, і давно, говорить вона, маючи на увазі моральну капітуляцію Дмитрієва. Ночуючи на дачі, Дмитрієв бачить свій давній акварельний малюнок на стіні. Колись він захоплювався живописом, не розставався з альбомом. Але, провалившись на іспиті, з горя кинувся в інший, перший інститут, що попався. Після закінчення він не став шукати романтики, як інші, нікуди не поїхав, залишився в Москві. Тоді вже були Лена з дочкою, і дружина сказала: куди йому від них? Він спізнився. Його поїзд пішов. Ранком Дмитрієв їде, залишивши Лоре гроші. Через два дні дзвонить мати й говорить, що згодно з’їжджатися. Коли нарешті слаживается з обміном, Ксенії Федорівні стає навіть краще. Однак незабаром хвороба знову загострюється. Після смерті матері в Дмитрієва відбувається гіпертонічний криз. Він відразу здав, посерел, постарів. А дмитриевскую дачу в Павлинові пізніше знесли, як і інші, і побудували там стадіон «Буревісник і готель для спортсменів