Вірш Некрасова «Поет і громадянин» – Некрасов Н. А

Жоден великий письменник не може пройти повз питання про роль і призначення поета й поезії. Н. А. Некрасов з’явився спадкоємцем і продовжувачем передових традицій великих російських поетів попередніх епох, затверджуваних Рилєєвим, Пушкіним, Лермонтовим, Гоголем

Він воскресив бойовий, діючий дух поезії. Питання про призначення поезії й ролі поета в суспільстві вирішувався в багатьох віршах Некрасова: «Той не поет», «Муза», «Блаженний незлобливый поет», «Елегія». У ряді цих віршів особливе місце займає «Поет і громадянин», яких можна вважати поетичним маніфестом поета революційної демократії

Вірш «Поет і громадянин» було опубліковано в 1856 році в поетичному збірнику Некрасова. Воно було написано тоді, коли різко загострилася боротьба між прихильниками реакційної теорії «чистого мистецтва» і прихильниками цивільного напрямку в мистецтві, на чолі якого стояв Н. Г. Чернишевський. Повністю розділяючи погляди Чернишевського на мистецтво й борг поета перед суспільством, Некрасов писав про те, що мистецтво повинне служити не багатим і дозвільним аматорам «витонченого», не ліберальним «мудрецям», чиє «призначення – розмови», а народу:

Із твоїм талантом соромно спати;

Ще стыдней у час горя

Вроду долин, небес і моря

И пещення милої оспівуватися

Але політичне вістря вірша було спрямовано не тільки проти відвертих ворогів цивільного мистецтва, але й проти лібералів, які проводять час у марних розмовах про блага народу:

Свою особу оградя,

Вони не діють, повторюючи:

«Неисправимо наше плем’я,

Ми даром гинути не хочемо,

Ми чекаємо: либонь допоможе час,

И горді тим, що не шкодимо!»

Цю логіку егоїстів Некрасов називає знехтуваною, протиставляючи їй логікові суспільного служіння й пафос боротьби за високі суспільні ідеали. Прибігаючи до езопової мови, Некрасов говорить иносказательно про той політичний підйом, який переживала Росія після Кримської війни:

Настав час вставати! Ти знаєш сам,

Який час наступило;

У кому почуття боргу не охолонуло,

Хто серцем непідкупно прямий,

У кому дарованье, сила, влучність,

Тому тепер не повинне спати

И далі виникає образ грози як символ революційної бури, що наближається:

Але грім ударила: бура стогне

И снасті рве, і щоглу хилить…

Звертаючись до поета із закликом служити своєю творчістю народу, Некрасов говорить:

Іди у вогонь за честь вітчизни,

За убежденье, за любов…

Іди й гинь бездоганно.

Умреш не даром: справа міцно,

Коли під ним струменіє кров…

У тривожні для батьківщини дні поет не має права ухилятися від участі в боротьбі, не повинен спокійно дивитися на горе й страждання людей, не повинен витрачати свій талант по дрібницях. Поет повинен виконати своє високе цивільне призначення:

Поетом можеш ти не бути

Але громадянином бути зобов’язаний

Громадянин у поданні Некрасова – це «Батьківщини гідний син». Називаючи поета «обранцем піднебіння», «глашатаєм істин вікових», Некрасов знову й знову призиває поета повернутися особою до життя багатомільйонної юрби «не імущі хліби» і боротися за їхнє щастя:

Будь громадянин! Служачи мистецтву,

Для блага ближнього живи,

Свій геній підкоряючи почуттю

любові, ЩоВсеобіймає,

Вірш «Поет і громадянин» написано у формі поетичного діалогу, родоначальником якого був Пушкін. Згадаємо його вірш «Розмова книгопродавца з поетом». Некрасов звів у суперечці двох співрозмовників, що сповідають різні погляди на мистецтво і його призначення. Але чи можна вважати, що Громадянин відбиває точку зору автора? Звичайно, зовнішні підстави для цього є. Але здається, що Некрасов сперечається сам із собою й переконує себе в необхідності підкорити мистецтво цивільному служінню. Адже не випадково Поет у суперечці із Громадянином посилається на Пушкіна як на найбільший авторитет російської поезії:

Ні, ти не Пушкін. Але покуда

Не видно сонця нізвідки,

Із твоїм талантом соромно спати…

Монологи Громадянина в цьому вірші нагадують нам вільнолюбні вірші Пушкіна й Лермонтова. У цих монологах чуються високі слова революційної лірики 20 – х років: «поет – обранець піднебіння», «глашатай істин вікових», «віщі струни», «благо ближнього», «батьківщини гідний син»… Але в останніх строфах міняється лад мови поета, з’являються інші слова й почуття: «борг священну людину», «доля суворий», «пісень дарунок надзвичайний». Це вже голос щирого поета

Значимість і декларативність вірша підкреслювалися в збірнику особливим шрифтом, яким воно було надруковано. Це один з найглибших добутків російської поезії про співвідношення гражданственности й мистецтва. За образом Громадянина вгадувалися вчителі й друзі поета, великі громадяни Росії – Бєлінський, Чернишевський, Добролюбов. Ідеал Громадянина, вищої людини, героя мінявся в Некрасова, усе більше здобуваючи якості вищої духовності й ідеальності

Пройшло більше ста років із часу смерті Н. А. Некрасова, але його поезія продовжує жити, і не тільки сама по собі. Як усяка велика творча стихія, вона збагатила багато талантів, більш і малі, відгукнулася у віршах А. Блоку й В. Маяковського, докотилася до наших днів, позначилася в лірику М. Исаковского й в епосі А. Твардовского. Нові зустрічі з Некрасовим – це завжди й зустрічі з його спадкоємцями й продовжувачами, і вони не припиняться, поки живі, російська поезія, російське слово