Мотив історичної пам’яті в поезії (по творчості Ганни Ахматовій) – Ахматова Ганна
Поезія Ганни Ахматовій добре знайома широкому колу російських читачів. Якщо міркувати про мотиви історичної пам’яті у віршах Ахматової, то треба згадати, що корінь цієї пам’яті перебувають у тверской стороні. Із цим краєм поріднив поетесу її чоловік – поет Микола Гумилев. Уперше він привіз її в Слепнево в 1911 році, а потім вона жила тут щороку, а з 1918 року приїжджала тільки в Бєжецьк. Слепнево й Бєжецьк – прекрасні місця Тверской губернії, – як сама поетеса визнавалася, стали її рідними на все життя:
Спокійної й упевненої
Не перемогти мені до цієї сторони…
У цьому затишному куточку Росії їй завжди добре й плідно працювалося над віршами. Тут у самоті створила вона свої чудові «Чіткі» і «Білу зграю», у яких з’являються перші
Мотиви історичної пам’яті
Що ти бачиш, тускло на стіну дивлячись
У годину, коли на небі пізня зоря?
чиЧайку на синій скатертині води
Або флорентійські сади?
Або парк величезний Царського Села,
Де тобі тривога шлях перетнула?
Иль того ти бачиш у своїх колін,
Хто для білої смерті твій покинув полон?
Ні, я бачу стіну тільки – і на ній Відсвіти небесних згасаючих вогнів
У цих віршах чується загадкова тиша споконвічної Росії, срифмованная із чуйною душею поета. Я був у цих примітних місцях на святі поезії, присвяченому творчості Ганни Ахматовій, і бачив, як місцеві жителі з дивною, зворушливою турботою ставляться до своїх талановитих земляків. Це проявлялося на святі у всім: і у виступах школярів, і в організації виставки, присвяченій життю й творчості Ганни Ахматовій, і в дбайливому відношенні до будинку Гумилевых. У цих місцях у далекому 1914 році Ганна Ахматова переживала події Першої світової війни й, як справжня патріотка, викликувала у віршах:
Тільки вашої землі не розділить
На потіху собі супостат:
Богородиця білий розстелить
Над скорбями великими плат
Переживаючи за російське воїнство, поетеса звертається до образа Богородиці, що у століттях завжди була покровителькою російських воїнів. Ікони із зображенням Богородиці русичи брали із собою у військові походи
По історичній аналогії Ахматова порівнює Росію з казковим білим домом:
Стільки разів… Грайте, солдати,
А я мій будинок відшукаю,
Довідаюся по даху похилої,
По вічному плющуся
Але хто його відсунув,
У чужі відніс міста
Або з пам’яті вийняв
Назавжди дорогу туди…
Волинки вдалині завмирають,
Сніг летить, як вишневий колір…
И, видно, ніхто не знає,
Що білого дому немає.
Цими віршами із властивої їй ліричністю Ганна Ахматова говорить, що без історичної пам’яті людин гармонійно жити не може. Ця пам’ять визначає його любов до минулого. Ця пам’ять виховує шляхетне почуття турботи про навколишній світ і про коріння споріднення з ним, без яких не може бути щастя й радості для людини. В історичній пам’яті поетеса персоніфікує себе із загальними сумами й тривогами Росії:
И брат мені сказав: «Настали
Для мене великі дні
Тепер ти наші суми
И радість одна зберігай».
Начебто ключі залишив
Господарці садиби своєї,
А вітер східний славив
Ковыли приволзьких степів
Господаркою «садиби», тобто Батьківщини, залишив сестру брат, ідучи на фронт. Ці вірші виявилися пророчими: багато років залишалася Ганна Ахматова як би самотньою господаркою в садибі свого вистражданої батьківщини й гідно зберегла ключі від нього й від своєї душі для майбутніх поколінь росіян. Історична пам’ять допомогла вистояти їй у найважчі періоди життя. Ця пам’ять, мені здається, навіть зовні вплинула на вигляд Ахматової, Відомо, що вона завжди виглядала гордо й царствено, немов сама багатовікова велика історія нашої Батьківщини
