Дорогою мені людина

У моєму житті багато чудових і дорогих мені людей. Один з таких людей – моя бабуся. Вона чудова сильна жінка. От уже більше п’ятнадцяти років вона живе одна, і тільки рідкі гості розвівають її нудьгу. Я намагаюся якнайчастіше відвідувати її в селі, нерідко вихідні я проводжу в неї будинку

Бабуся – та людина, що розуміє й підтримує мене тоді, коли навіть батьки відвертаються. За їхніми спинами, бабуся робить мені невеликі подарунки, у міру можливостей купує те, що я давно хотіла, але батьки навідріз відмовилися купити. Відомо, що все бабусі такі – намагаються в міру сил балувати своїх онуків. А ще вони люблять розповідати історії зі своєї молодості, чим надзвичайно веселять близьких людей

Одна із самих улюблених історій, які розповідала мені бабуся про те, як вона із братом по молодості пацюків з комори виганяла. Справа була в далекі п’ятидесяті. Де те бабуся услыхала, що пацюки бояться заходу смаленої плоті. З величезною працею її старший брат піймала один пацюка, і почалося обговорення – як краще пацюка палити, щоб інші унюхали. Хлопцеві в голову прийшла геніальна ідея – запалений пацюка відпустити – а вуж вона сама знайде нору. Так і надійшли – облили нещасного гризуна гасом і підпалили. Спаленіла, як сірник пацюк кинувся навтьоки, так прямо в комору із сіном. Наприкінці розповіді бабуся багатозначно ляскала себе по щоці й викликувала: «Ой, і лаялися тоді наші батьки. Цільна комора сіна спалили!».

Інша розповідь оповідала про те, як бабуся діда курити відучувала. Загорнула сухого таргана в сигарету – та й по всьому. Ні папироски дід з тих пор не викурив, так противний йому був захід смаленого таргана, змішаного стабаком.

Крім веселої вдачі, бабуся чудово готовить. До мого приїзду стіл завжди багато накритий. Домашній птах, овочі й пироги – нічого у світі немає смачніше бабусиного готування

На початку літніх канікул, коли приходить сезон черешні, я приїжджаю до бабусі, і ми разом ходимо в сад – збирати соковиті ягоди. Поки бабуся збирає фрукту додому, я наїдаюся до відвала. Але ніколи, ніколи моя улюблена бабуся не дорікає мене в ліні або обжерливості, лише задерикувато сміється й присуджує: «Їж, дитинка. Удома такий не спробуєш!».

Всі ці речі здаються такими повсякденними, буденними, але саме вони роблять для мене бабусю такою дорогою людиною. Пройде багато років, і я сама стану бабусею. Сподіваюся, тоді я буду такою же дорогою людиною для власних онуків