Побутовий образ провінції в п’єсах Олександра Островського – Островський Олександр

Драматург А. Н. Островський – це визнаний майстер зображення купецького й дворянського побуту. З – під його пера вийшли злободенні п’єси – опису вдач вищого світла XIX в., які залишаються багато в чому актуальними й сьогодні. Островський відкрив читачеві широку панораму життя дворянського й купецького станів у провінції, він вивів на авансцену всі пороки вищого суспільства, ретельно приховувані за важкими запорами й прикриті мішурою добропорядності, освітив таємне сімейне життя й бешкетування деспотичних самодурів

Островський має дивний дарунок опису: його пейзажі й інтер’єри ненав’язливі, у свідомості читача як би сама собою формується картина того або іншого місця дії, потрібна авторові. Ці описи схожі на мозаїку, чим далі розвивається сюжет, тим більше непомітних деталей додає автор, тим більше зростає інтерес читача

Звичайно, у першу чергу увагу залучають скупі, але точні ремарки – описи. За небагатослівністю автора криється його відношення, виражене начебто б між рядків. Читаючи опису декорацій до першої дії комедії “Ліс”, читач уже формує для себе образ Гурмыжской, адже побутові деталі дуже багато значать в Островського. Ці “чисті” кімнати в будинку провінційної багатої барині, підкреслене достаток дверей – все говорить про неспішне життя в статку, і поступово формує негативне враження читача, що вже зустрічався на сторінках п’єс Островського із цими представниками “темного царства”.

Але не менш цікаві описи, вкладені автором у вуста героїв. Не маючи можливості (а, скоріше, не маючи такої мети) показати всю Росію в одному добутку, Островський розповідає читачеві про Москву, про окраїни, далеких від місця дії. Мандрівниця Феклуша малює в яскравих фарбах Кабанихе ті місця, де встигла побувати (або видумує), і мимоволі порівнює побут столиці й провінції. У Москві ввечері починаються гуляння й грища, у той час як у провінційному Калинове всі вже на запорі: жителі не хочуть виносити сміття з хати, показувати свої сімейні проблеми й склоки. У цьому основна ідея Островського: купці й дворяни Калинова – незначні люди, жорстокі самодури, що прикривають свої пороки й проблеми напускною веселістю й спокоєм. Простонародним описом, використанням архаїзмів і просторіччя автор сатирично зображує суспільство

Отже, головна роль описів побуту купецтва й дворянства – вираження авторської позиції. У цьому зв’язку не зайвим було б згадати наступний факт із біографії Островського. В 1856 р. він почав подорож по Волзі на пароплаві. Його цікавили портові міста, тому що він припускав знайти в них необмежена розмаїтість пороків дворян і купців, що животіють у провінції. Очевидно, те, що він встиг побачити за свою подорож, відбилося в образі міста Калинова. Дійсно, це місто – збірний образ провінційного волзького міста, а його суспільство в точності повторює суспільство російської глибинки того часу. Розрахунок драматурга виявився вірним: перед ним відкрилися всі конфлікти, протиріччя й жахи купецького й дворянського суспільства. Ця подорож сприяла появі знаменитих п’єс, у яких гнівно звучить критика автора. Островський демонструє претензійність суспільства, описуючи, наприклад, прогулянки знаті по бульварі: під час відсутності інших розваг люди красуються друг перед іншому, обговорюють чужі справи, брешуть. Незважаючи на скучность це заняття, ніхто не хоче пропускати таких прогулянок, у яких зосереджена вся “суспільна” життя міста. І тільки щирий Кулигин готовий кинути ці обвинувачення в очі пишним франтам і чепурунам

Це яскравий приклад того, як опис побуту характеризує провінційне суспільство. Апофеозом, символом глибини падіння людей стала незрозуміла будівля, що є присутнім у п’єсі “Гроза”, що згоріла й залишилася стояти в тім же виді на багато років. “Люди зайняті собою, їм ніколи звертати увагу на такі дріб’язки”, – іронізує автор

Однак опис побуту може розкривати й характери окремих героїв. Напевно, одним із самих яскравих прикладів цього може служити образ Гурмыжской у комедії “Ліс”. На вид не скажеш, що вона є збіговиськом усіляких пороків: ми бачимо й доглянутий будинок, і акуратний сад, і альтанку, що начебто б говорить про любов до порядку. Але символом безодні, у яку скотилася ця дама, є та сама коробочка, у яку стікається сенс життя Гурмыжской – гроші. Душу цієї скупої жінки мертва, про цьому неважко догадатися незабаром після знайомства з нею. І наступні ремарки, описи й побутові деталі лише підсилюють глухе роздратування читача, він з кожним разом одержує усе більше й більше доказів каліцтва душі не тільки Гурмыжской, але разом з нею й усього суспільства

У п’єсах Островського твердій критиці піддається й міське, і провінційне помісне суспільство. Опису побуту допомагають драматургові виявити істину, показати глибину падіння вдач в “темному царстві”. Автор не жалує нікого з деспотичних самодурів, із гнівом говорить про їхні пороки. І за це його добутку справедливо можна назвати “п’єсами життя”. “Життєвість” п’єсам Островського надає й достаток побутових описів, деталей, настільки реально й ненав’язливо доданих драматургом у свій добуток. І нехай вони не настільки відверті й, можна навіть сказати, перебільшені, як у визнаного майстра деталізації Н. В. Гоголя, їхня присутність у п’єсі настільки ж необхідно, настільки ж прикрашає загальну картину й настільки ж професійно виконане