Аналіз вірша Гумилева “Ліс” – Гумилев Н. З

Вірш «Ліс» Н. С. Гумилева входить у збірник зі старозавітною назвою «Вогненний стовп». Саме релігійність неодноразово перегукується з назвою збірника. Чернечі келії, дієприкметник і потойбічні мешканці загробного миру – це супутні символи добутку

Основному ж образом став ліс – символ життя автора, його бачення буття. Як відомо, ліс у психології ототожнюється з життєвою лінією, у Гумилева ліс – це любов, страх, бажання зрозуміти невідоме й донести його тої самої, з яке автор відправитися в невідомий ліс після смерті

Вірш «Ліс» повною мірою трагічне, що навіває на думці про те, що дійсної любові в це реальному світі може й не бути. Але якщо подивитися з іншого боку, то символом смерті у вірші стане народження любові – от яка нелегка метафора. Адже з народженням нового почуття необхідно відокремити те, що стало непотрібним – колишні переживання, біль втрат і щиросердечні роздирання

«Ліс» – душу Гумилева – яскравий, символичный і заворожливий. Тут і шестипала рука – символ диявола, і рибалки – ловці людських душ. Жінка з котячою головою, що один раз вийшла із цього лісу в непогожу грозову погоду – символ божественної природи в душі поета. Але й вона вмирає з першими променями сонця, як втрачають владу над происходящим потойбічні сили, що мають необмежену владу вночи.

Навіть колір у рядках добутку вживається з якимось змістом: яскраво^ – вогненний, як полум’я в пеклі, зелена бірюза очей коханій – символ утихомирення й покірності. А сам ліс у вірші не просто білий, він білястий – неясний, страхаючий, незрозумілий і не підвладний законам цього миру. Він іншої, він – це душу поета, яку не можна класифікувати й описатися

Сильне емоційне фарбування добутку надають численні анафори. Напружена атмосфера глибин лісу, здається читачеві ще більш завлекающей і навіть що потроху відкриває завісу загальної таємниці, але немає – словами не передати всього трагізму, лише вічність може стати єдиною втіхою

Лексичний повтори 19 – ой і 21 – ой рядків зайво нагадують про ті дні, які назавжди залишаться в пам’яті, але, на жаль, ніколи не повторюватися знову – «та країна», що навіть «не привидиться в сні» – затишний завулок людської душі, момент, коли все що відбувається ставати не важливим, пилом у порівнянні з вічністю, любов’ю, смертю й безсмертям душі