Образ оповідача в розповіді Миколи Лєскова «Лівша» – Лєсков Микола

Тридцятирічний Н. С. Лєсков вступив на літературне поприще на початку 60′х рр. XIX в., коли вже прийшли в більшу літературу старші його сучасники: Толстой, Достоєвський, Тургенєв, Писемский. Лісочків – власник рідкісного художницького кругозору, «він простромив всю Русь». Він був і разом з тим одним зі своєрідних мислителів, що мали свій погляд на історію Росії, на шляху її руху, розвитку. Однієї з вершин художньої творчості письменника з’явилася його знаменита розповідь «Лівша».

Оповідання ведеться від імені оповідача, мова якого пестрит застарілими словами, просторечиями. Ця мова Н. С. Лєскова вимагав великої, кропіткої роботи. Створення особливої мови дається авторові нелегко, і одна любов до справи, до своєї письменницької майстерності може спонукати людину узятися за таку складну, мозаїчну, кропітку роботу. Але саме за цю своєрідну мову й обвинувачували автора, змушували «трошки псувати й знебарвлювати ця мова».

«Лівша» – добуток воістину народного героїчного епосу, у якому письменником досягаються більша сила й глибина художнього узагальнення. У ньому настільки точно відтворений мовний колорит зображуваного середовища, що при читанні виникає ілюзія вірогідності подій і реальності образа оповідача’оповідача

Воістину образа оповідача як такого не існує, ця роль належить самому авторові. Як відомо, Н. С. Лєсков – супротивник самодержавства, він виступав за демократію, за волю народу, незалежність робітників. У цьому й полягає головна роль оповідача, що проводить нас по стежках історії, знайомить із імператорами. Оскільки Н. С. Лєсков намагався знайти серед людей; серед простого народу позитивного героя, природно, за допомогою цього героя він намагається викрити самодержавну владу. Олександра Павловича він показує занадто ласкавим, товариським – «завжди мав міжусобні розмови із усякими людьми, дружина після його смерті втратила всякий зміст до життя, лише відповідала, посміхнувшись: „не овдовілу цю справу“.» Микола Павлович – занадто впевнений у своєму народі, занадто довіряє йому й, незважаючи на свій високий чин, може запросто розмовляти, обіймати й цілувати бідняків, коли вони не підводять і виконують вимоги государя

Оповідач показує не тільки життя влада імущих, але й головного героя розповіді – тульського косого лівшу, рідкісного майстра. Звичайно, життя в нього не цукор: «видерті волосья при ученье», сам «в опорочках, одна колоша в чоботі, інша мотається, а озямчик старенький, крючочки не застегаются, порастеряны, а шиворот розірваний…»

Але в нього є риси характеру, улюблені автором: працьовитість, любов до батьківщини, до своїх батьків, почуття патріотизму, гордості за свою країну, за свій численний, багатостраждальний народ. Н. С. Лєсков мав всі ці якості, тому йому так близький і зрозумілий головний герой розповіді