Проблема сімейного щастя в драмі Генрика Ибсена «Ляльковий будинок» – Ибсен Генрик

Закінчувалося насичене важливими подіями, але відносно спокійне XIX сторіччя. Немов у передчутті майбутніх історичних ураганів, людство переживало соціальні трагедії й морально – етичні перевороти. Уже ніщо не могло врятувати суспільство від невідворотних змін, але людина повинен був устояти, не втратити почуття власного достоїнства, не зігнутися під життєвими безладдями. Але чи взагалі можливий захист від долі, що коштує вже на порозі й стукає у двері?

Над цим і іншим питаннями став замислюватися норвезький драматург Генрик Ибсен. Цій людині призначено було стати останнім представником старої театральної системи. Глядачі ибсеновских драм бачили в них зародження нової, сучасної драми, що принесло успіх їхньому авторові. Наприклад, у Росії, на рубежі що йде й прийдешнього сторіччя, Ибсен був дуже популярним драматургом. У Московському Художньому театрі трупа Віри Комиссаржевской поставила цілий ряд його драм

“Ляльковий будинок” поставив перед читачами й публікою непрості питання. Сам драматург був людиною суворого, але щедрого характеру, і його завжди залучали відкритої, гідні любові люди, які вміють жертвувати не тільки своїм благополуччям, але й собою. Ибсен першим підняв завісу над відносинами в окремо взятій родині. Це довелося зробити для того, щоб розібратися в механізмі подружнього й сімейного щастя. На думку Ибсена, саме від цього залежить доля суспільства

Головна героїня “Лялькового будинку” Нора бачить сенс життя в любові до близьких, а саме до чоловіка й дітей. Вона искренно вірить, що в її родині панують мир і любов, тому що вони із чоловіком по – справжньому люблять один одного. Але є в Нори глибока таємниця: вісім років тому вона підробила підпис свого померлого батька, щоб мати можливість зайняти грошей у місцевого ділка Крогстада. Нора зробила це заради того, щоб заплатити за лікування свого важко хворого чоловіка. Вона нічого не сказала в родині. Ранком борг був відданий, і Нора була рада, що її таємниця є вагомим доказом відданої любові. Але лихо вже прийшло. Крогстад – людина не дуже високих моральних якостей – починає шантажувати Нору. Він мріє шляхом шантажу зайняти високий пост у банку Торвальда – чоловіка Нори. Лист Крогстада Торвальду не тільки відкриває давню таємницю, але й визначає, хто є хто. Довідавшись про Норином борг, чоловік починає турбуватися, адже в той час будь – яка добропорядна родина могла стати предметом пліток, пересудів і скандалів. До того ж Торвальд бореться за своє місце в банку. Він уже говорить із дружиною як зі справжньою злочинницею. “ПРО, яке страшне пробудження! Всі ці вісім років… вона, моя радість, моя гордість… була лицемірна, брехлива… ПРО, яка бездонна прірва бруду, удавання!” Торвальд жагуче бажає дотримати зовнішньої благопристойності. Дружина як би перестає існувати для нього. Торвальд навіть збирається відсторонити Нору від виховання дітей. Ситуація дозволяється досить просто: зрозумівши, що надійшов зовсім непорядно, Крогстад відмовляється від своїх домагань, говорячи, що ніщо не загрожує Норі й Торвальду. Торвальд щасливий, однак Нора вже не та. Жінка зрозуміла, що, бажаючи сімейного щастя, вона пішла на цей злочин, а в результаті втратила почуття власного достоїнства. У руках чоловіка вона стала улюбленою іграшкою. Будинок, побудований на неправді й обмані, не може бути справжнім будинком: немов іграшковий будиночок, він руйнується після першого настання злої долі. Нора збирається піти з будинку. На питання стурбований Тор – Вальда, чи повернеться вона, звучить рішуча відповідь: “Для цього повинне відбутися чудо із чудес, щоб спільне життя по – справжньому стало шлюбом”. Торвальд намагається удержати Нору, нагадуючи їй про так званій “обов’язок перед чоловіком і дітьми”. У відповідь він чує те, що зовсім не очікував почути: Нора відповідає, що вона не тільки мати сімейства, але “насамперед людина, такий же, як і ти, – або, принаймні, повинна стати людиною”. Своєю драмою “Ляльковий будинок” Генрик Ибсен розкрив глибоку невідповідність між благопристойнбй видимістю й внутрішньою порочністю зображуваної дійсності, виразив протест проти всієї системи суспільних установлень, вимагаючи максимальної емансипації жінки