Обломів і Штольц – Гончарів Іван

Головним героєм роману Гончарова є Ілля Ілліч Обломів, досить своєрідна людина по своїй натурі. З першої частини добутку ми довідаємося про побут і порядки в його будинку. Більшу частину часу Обломів проводить у постелі, постійно мріє, «ширяє в хмарах», не бажаючи вертатися на грішну землю, будує плани на майбутнє, не замислюючись про сьогодення. Із всіх цих проектів ніщо не втілюється в життя. Ілля Ілліч – людин, що любить урівноважене існування, не приймає нововведень і змін. Він пускає своє життя на самоплив

Іноді цей мирний спокій порушується появою його знайомих. Кожний з них розповідає про Петербург, спокушає його принадностями життя. Але все це не приваблює Обломова, тому що у всьому такому існуванні, як він виражається, він не бачить самої людини, його призначення. Ілля Ілліч правильно міркує про те, що кожний з нас, якщо він метушиться в цьому світі тільки заради кар’єри й власної наживи, втрачає свою людяність, розуміння й доброту. Що ж тоді викликало таку апатію в душі Обломова, чому він не може жити, як інші? Насамперед, на характер і мислення Іллі Ілліча вплинуло те середовище, у якій він виховувався й прожив дитинство. Там Обломів день у день міг бачити спосіб життя своїх батьків, родичів. Так звані родичі минулого просто приживалами в їхньому будинку, тобто в маєтку вони одержували все необхідне для життя, жили за чужий рахунок. Дуже великий вплив зробила на Іллю його мати, що оточувала безмежною любов’ю й пещенням сина. Як кожна дитина, хлопчик хотів погуляти без няньки, знайти друзів, але, на жаль, це вдавалося рідко. У родині він виріс мазуном, зовсім непристосованим до самостійного життя. Батьки знаходили безліч причин, щоб син не відправлявся в школу. А в школі, якщо це вдавалося, у класі він сидів, слухав по необхідності. Обломів не розумів, для чого стільки вчитися, на його думку, пропадає багато часу зрячи, тому що можна жити й веселитися, «коли ще не все кінчено». Читання книг і вивчення наук стомлює його. Він задавався питанням: «… коли ж, нарешті, пускати в обіг цей капітал знань, з яких більша частина ще ні на що не знадобиться в житті?» Уже в ці роки Обломів разочаровывается у всім, що оточує його, «зате поети зачепили його за живе», але це захоплення триває недовго. Майже так виходить і з роботою: «… служив він – і не міг зрозуміти, навіщо це папери пишуться». «Виїжджав він у суспільство – і не вмів собі пояснити, навіщо люди в гості ходять… Всі йому знудило й обридло, і він лежав на боці з повним свідомим презирством до «мурашиного» роботі людей». «Обломів… не міг осмислити своє життя й тому тяготився й нудьгував від усього, що йому доводилося робити». Він не мав волі, тому страждав. Обломів забуває на якийсь час своє життя, коли зустрічається з Ольгою Іллінською, але навіть вона своєю любов’ю до нього не може виправити його. Ілля Ілліч Обломів – пропаща людина, «ходячий труп».

У романі Гончарова головному героєві протипоставлений Андрій Штольц. Він син німецького бюргера й російської дворянки. Із самого дитинства Андрій був привчений до роботи. Коли він виріс, батько відправив його вчитися. Мати завжди боялася, що з нього вийде такий же розважливий німецький роботяга. Але її страхи не виправдалися. Андрій Штольц став діяльною людиною, не був скупий, як його батько, але жив добре, мав зв’язку, їздив в інші країни, відмінно розбирався в справах. Але все – таки в Штольца розум переважав над серцем, усякі рішення підкоряються, насамперед, логічному контролю. Він дуже терплячий, тому що намагається всіма силами витягтися ПРО6ломова з болота, не раз допомагає йому в справах, пов’язаних з маєтком. Штольц – справжній друг для Обломова. Андрій живе сьогоднішнім днем, ніколи не віддається порожнім мріянням, від життя бере всі, а в Іллі Ілліча – життя вигадана. Штольц веде активний спосіб життя, у людях цінує наполегливість. Але чому ж він приходить до Обломову? Це два зовсім різних чоловіки.

Стривожена душа Штольца знаходить заспокоєння в спілкуванні з Обломовым. Андрій знаходить у душі Обломова те, чого в нього немає.

Виходить, у цих, таких несхожих між собою, людей є потреба друг у другу. Воістину вони зійшлися – «лід і пломінь…». Виходить, часом відбувається як би духовне, щиросердечне доповнення однієї людини іншим, завдяки чому відбувається розкриття чи характеру, внутрішнього чи миру, самовираження, самопізнання, те, що поет Марина Цветаева називала «смертної надобой» людини в людині. Адже існує, нарешті, потреба в близькому спілкуванні саме із твоїми антиподами, так ти як би розкриваєш рамки своїх пізнань у психології, в інших областях людської діяльності

Взагалі дружба, приязнь між людьми ґрунтується іноді на тязі до протилежностей. Напевно, отут саме такий випадок. Штольц і Обломів по – своєму цікаві один одному, більше того – потрібні. Тільки в тісному спілкуванні вони знаходять якийсь схований від чужих очей спокій усередині себе або ж навпаки – подпитывают себе енергією, життєвою силою іншого, стаючи хоч мало – мало діяльніше, рішучіше у вчинках, у працях своїх

Думаю, образи Штольца й Обломова, їхній дивний союз у романі будуть ще довго займати не одне покоління, даючи їм їжу для міркувань