Образ Батьківщини у ліриці О. Блока

«Навкруги тонула Росія Блока», – саме так писав у поемі «Добре» Маяковський, говорячи про явище, якого ні до, ні після не було. Росія для Блока не просто тема, це цілий світ, наділений своїми рисами, заповнений особливими образами і символами. Знову і знову поет повертається до міркувань про трагічне минуле Росії, про її історичне призначення, про її особливості, про її багатостраждальний народ. Ця тема прийшла до автора не відразу – він переймався нею поступово, переборюючи вузькість і суб’єктивну обмеженість своїх ранніх віршів, здійснюючи прорив у широкий світ, у життя епохи, країни, народу. Один з перших віршів, де Блок звертається до образа своєї Батьківщини, – вірш «Гамаюн». Поет міркує про шляхи Росії, які наповнені трагедіями:

У той же час автор віддає данину і пейзажним описам: його тягне прекрасна сторона. Два символи – широке поле і дорога – надалі часто визначають блоківське сприйняття Росії. Образи ці багатозначні і ємні: це і простори країни, її привілля і вільність, і її довгий шлях в історії. Перші вірші Блока повні прекрасних, але відвернених описів. Батьківщина представляється героєві лише у мріях:

Але вже тоді поет не тільки зображує російську природу, перекази «старовини глибокої», але й зауважує («так я довідався у своїй дрімоті») «країни рідної вбогість». Минуле Росії повно трагедій, її сьогодення безрадісно, її майбутнє – «у тузі безбережної». Така країна, про яку пише Блок. Але – «як і жити і плакати без тебе»? Поет вірить у майбутнє батьківщини: «Не пропадеш, не згинеш ти». У циклі «На поле Куліковому» автор пише про довгий шлях Росії, шлях боротьби, вічного бою:

Майбутнє Росії визначено її минулим, якому призначено «збуватися» знову і знову. «І повториться все, як у минулому», – писав поет в іншому своєму вірші. Циклічність, багаторазовість що відбувається підкреслюються повтором слова «знову» («і знову, знову вони кричать»), а також прийомом «спогаду», дізнавання героєм подій що відбуваються: «Але довідаюся тебе, початок високих і заколотних днів!». Поет говорить про передчуття корінного ламання у долі країни. Взагалі, всі його вірші про Росію після 1907 року повні ледь уловимого, але все ж таки виразного, хоч і незрозумілого і самому авторові гулу, що згодом Блок назве «музикою революції». А тим часом у віршах його звучать напівпитання, напівзаклики: «Доколе матері тужити? Доколе шуліці кружляти?». У своїй творчості Блок бачить Росію у майбутньому не селянським раєм, як Єсенін. У вірші «Нова Америка» (саме так визначає поет країну свою) він описує край, де «чорніють фабричні труби», де «заводські стогнуть гудки». Росія «новим обернулася ликом», і поета хвилює тепер «інша мрія». А потім була війна, на яку Блок відгукнувся – не міг не відгукнутися рядом віршів. Війна – жахлива трагедія, важке випробування для країни:

Революція 1917 року надихнула поета на створення поеми «Дванадцять». У ній він показав катастрофу старої, буржуазно-поміщицької Росії і початок зародження нової. Блок не дає відповіді на питання: «Якою вона буде?» Він не стає ні на сторону тих, хто говорить: «Загинула Росія», ні на сторону повсталих, які здатні «пальнути кулею у святу Русь». Поет уникає однозначних оцінок, але – жертва, вождь або слуга – він має намір бути в гущавині подій, у центрі життя своєї країни, свого народу. Відразу ж після поеми «Дванадцять» Блок пише революційно-патріотичну оду «Скіфи», що продовжує давню традицію російських класиків, які неодноразово зверталися до теми шляхів і доль Росії, її ролі у цивілізованому світі. Це традиція Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Тютчева, Брюсова. Так, у вірші Брюсова «Старе питання» герой міркує про те, «хто ми в цій старій Європі?». Багато в чому цьому добутку співзвучні і «Скіфи». Однак Блок поставив це питання вже у новій історичній обстановці, по-новому. В «Скіфах» Блок бачить Росію у минулому щитом «меж двох ворожих рас», країною, чиї багатства грабувалися протягом довгих століть («збираючи і плавлячи наші перлини»), Це країна, що здатна любити і ненавидіти, здатна відстояти себе в століттях, здатна стати оплотом усього кращого, що було створено людством. Це країна – сфінкс, загадковий і незрозумілий для старого світу, суперечливий і багатогранний:

Подібного роду протиставлення Росії Заходу – традиційний мотив російської літератури. Високе і жертовне призначення Русі – тема багатьох добутків, а слова Тютчева давно стали крилатими: «У неї особлива стать». І Блок повністю розділяє цю думку. З метою емоційної виразності поет використовує при описі російського характеру, багатогранної російської душі антонімічні словосполучення, оксюморони: ненависть – любов, радіючи – уболіваючи, жар холодних чисел, важкі ніжні лабети. За словами Г. Ахматової, Блок все своє життя присвятив розгадці таємниці двох сфінксів: своєї душі і Росії. Безсумнівно, у ліриці поета втілений образ Батьківщини – такої, як її бачив Блок, і любов до якої він проніс через все своє життя. І убога Росія з її сірими хатами, і «нова Америка» по-своєму дорогі авторові:

Інакше і не може бути. Теперішній поет любить свою країну завжди, навіть якщо вона вбога, несправедлива, порочна. Любов Блока до Росії – безоглядна, безумовна, безкорислива. Її вищий прояв – сама поезія автора. Росія у всіх її іпостасях завжди буде жити у віршах поета, у його безсмертних рядках: