«Герой нашого часу» новий тип романа

В 1839 році була опублікована повість Лермонтова «Бела», а потім «Тамань» і «Фаталіст». В 1840 році ці три повісті вийшли як глави роману «Герой нашого часу», а потім світло побачило весь роман цілком. Первісний добуток називалося «Один з героїв нашого століття». Видання 1841 року було доповнено загальною передмовою, у якому письменник відповідав критикам, що затверджували, що Печорін – порочне явища, нетипове для російського життя, неварта пародія на молодь Росії. Це передмова й передмова до «Журналу Печоріна» відіграють важливу роль у добутку, максимально виявляючи авторську позицію, і дають ключ до розгадки методу пізнання дійсності. Це перший досвід критичного тлумачення свого добутку самим автором. Становлення поетики роману відбувалося по шляху розвитку трьох найважливіших художніх початків: просторової структури оповідання, психологічних мотивувань і подолання одномірності системи образів. На визначальну роль першого з них указав ще Бєлінський:

«Роман не можна читати не в тім порядку, у якому розташував його автор». Освоївши й вивчивши художній досвід європейських і російських письменників, в «Герої нашого часу» Лермонтов розробляв практично всі ключові теми, проблеми, образи своєї лірики й прози («Мцири», «Маскарад», «Дума», «Княгиня Лиговська». Подібна композиція дозволяє домогтися такого сприйняття прози, коли те саме подія читач бачить очима Печоріна і його оточення, що дає можливість авторові, у порушення романтичної поетики, не ототожнювати себе з жодним з діючих осіб. Для досягнення цього ефекту Лермонтов звертається до складної гри жанрами:

«Бела» – шляховий нарис і повість, спочатку іронічно стилізована під романтичні повісті й поеми; «Князівна Мері» – сатиричний нарис вдач суспільства, авантюрно-любовна й світська повість; «Фаталіст» – містичне оповідання про фатальний постріл і замальовка станичного побуту; «Тамань» – шляховий нарис, наповнений натяками на таємничі повісті романтиків. Таким чином, романтичні повісті переміняються реалістичними й навпаки. На відміну від традиційного для європейської літератури тієї епохи прийому, в «Герої нашого часу» циклізація раніше самостійних повістей у більше складну художню єдність відбулася не навколо оповідача, а навколо послідовно, що розкривається образа, центрального героя (Печоріна).

Роман Лермонтова – перший у російській літературі аналітичний роман, у центрі якого не біографія людини, а саме особистість, його щиросердечне й розумове життя. Цей художній психологізм є продуктом епохи {реакція на повстання декабристів). Письменник підкреслює, що час героїчних діячів пройшло, людина прагне замкнути у власному світі й поринає в постійний самоаналіз.

Тому література звертається до внутрішнього миру людини. «Герой нашого часу» – абсолютно новий тип роману в російській літературі, що сполучить елементи авантюрно-пригодницького, детективного, психологічного, філософського роману. У повісті «Бела» описані побут і вдачі кавказьких народів, їхній одяг, їхнього будинку. Риси армійського побуту можна виявити в повістях «Бела» і «Максим Максимич». У повісті «Князівна Мері» зображуються вдачі світського й «водяного» суспільства. Пригодницький жанр дав Лермонтову можливість узагальнити романтичний досвід і створити новий тип російського синтетичного роману. Пригодницька література народилася з анархічного бунту проти чистого розуму. Її герої – завжди люди незвичайн і цікаві, а живуть вони в дивному світі, загадковому й непоясненому. Саме такий Печорін.

Він краде одну дівчину, зваблює іншу, займається любов’ю із третьої. Він втручається в справи «чесних» контрабандистів, обеззброює п’яного козака, убиває суперника й умирає в далекій Персії. Чи знає російська література іншого героя, що зробив стільки «подвигів»? Головний герой нерідко переступає грань між добром і злом, але ним не можна не захоплюватися: він занадто гарний, елегантний і дотепний.

Пригодницький досвід Вальтера Скотта, Купера, Дюма дав Лермонтову можливість узагальнити спадщина романтизму й створити російський роман нового типу. Якщо Вальтер Скотт переносив центр оповідання в Шотландію, Купер – до Великих озер, то Лермонтов – на Кавказ (на окраїну імперії). Він об’єднав художні прикмети романтизму й реалізму в цьому головному добутку. Саме місце дії було традиційно для російських романтиків. Кавказ викликав асоціації з «Кавказьким бранцем» Пушкіна, з «Демоном», з лірикою самого Лермонтова. Таким чином, Лермонтов є першовідкривачем психологічної прози. «Герой нашого часу» – це перший прозаїчний соціально-психологічний і філософський роман у нашій літературі. Усе в добутку підпорядковано головному завданню – глибоко й повно показати стан душі головного героя, в образі якого даний портрет не однієї людини, а художній тип, що увібрав у себе риси цілого покоління молодих людей 30-х років XIX століття.