У чому своєрідність любовної теми в лірику Олександра Пушкіна – Пушкін Олександр

Олександр Сергійович Пушкін – великий поет. Його лірика знайомить нас із роздумами поета про сенс життя, про щастя людини, про моральні ідеали. Особливо яскраво ці думки втілені у віршах олюбви.

Один з перших добутків, присвячених темі любові, – послання «До Наталі». Це любовна лірика ліцейського періоду, написана в традиціях класицизму. Пушкіна використовує розповсюджену форму послання, звертаючись до кріпосної акторки. Він не просто закоханий, він закоханий уперше:

У перший раз ще, стыжуся,

У жіночій принадності закоханий

Однак автор ще занадто молодий, він схиляється лише перед фізичною красою жінки, про внутрішній світ Наталі нічого не говориться

В іншому ранньому вірші – «Бажання» – ліричний герой тужить, його хвилюють прикрості нещасливої любові, йому важко. Любов у цьому вірші з’являється як, що одухотворяє страждання:

Мені дорого любові моєї мученье –

Пускай умру, але нехай умру, люблячи!

У вірші «ДО***» («Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…») поет малює ідеал, небесний образ жінки, далекий всьому земному. Ліричний герой називає її «генієм чистої краси», «божеством», захоплюючись її милими небесними рисами. У цьому вірші Пушкін говорить про те, що для нього любити – значить жити й творити, любов – велике джерело натхнення. Любов сльози – от що змушує Пушкіна жити й творити, незважаючи ні на які негоди. І нова зустріч із улюбленою «будить» душу, надихає на написання цього вірша

Темі любові присвячений вірш «На пагорбах Грузії лежить нічна імла…». Це міркування поета про необычайности й суперечливості його почуттів. Любов супроводжується зневірою, але зневірою легенею, сумом «світлої». Це не нова любов, а колишня розгорілася в серце ліричного героя – його серце «знову горить і любить». Любов – це невід’ємна стихія людського серця, це те почуття, без якого людина не може жити повноцінним життям. Серце, за словами автора, любить «тому, що не любити воно не може».

«Я вас любив…»–напевно, самий щиросердечний вірш про любов у всій світовій Літературі. Це вірш?спогад про колишню любов, ще не зовсім згаслої в душі поета. Він не хоче засмучувати й тривожити предмет своєї любові, не хоче заподіювати біль спогадами про минуле почуття:

Але нехай вона вас більше не тривожить;

Я не хочу засмучувати вас нічим

Ліричний герой бажає улюбленій жінці такої ж щирої, ніжної любові, яку випробовує сам:

Я вас любив так искренно, так ніжно,

Як дай вам бог улюбленої бути іншим

Вірш «Я вас любив…» – це вірш про високе почуття, про здатність до самопожертви, про повагу до почуттів іншого людини

В Одесі Пушкін захопився Е. К. Воронцовой. Любов до жінки, що не належала йому, привела до створення таких віршів, як «Зберігай мене, мій талісман» (1825 р.) і «Спалений лист» (1825 р.). Ці вірші перейняті смутком. Єдине, що залишилося на згадку про почуття, – це «лист любові», але й з ним треба попрощатися: «вона веліла». І поет віддає вогню «всі радості свої». Жадібне полум’я відняло останню розраду, а сум, залишений «перснем вірним», перетворилася в «розтоплений сургуч», а «попіл милий» залишився «на сумних грудях» як нагадування про щастя, що не відбулися

Ще один вірш про любов – сонет «Мадона», присвячений Наталі Гончаровой. В «своїй обителі» поет не хоче бачити розкішні роботи стародавніх майстрів. Йому не потрібні замилування відвідувачів і «важливе сужденье знавців». Дорожче всього ліричному героєві образ «Пречистої Мадоны». І його бажання здійснилося. Всевишній ниспослал йому «найчистішої принадності найчистіший зразок». Саме так називає Пушкін свій ідеал, свою улюблену жінку, що стала його дружиною, за честь якої поет віддав своє життя

Таким чином, любов у поезії Пушкіна – це глибоке, морально чисте, нескінченно ніжне й самовіддане почуття, що облагороджує й очищає людини. Навіть тоді, коли їй немає відгуку, любов – це дарунок життя. Любов у житті поета значила багато чого, адже для нього любити – це значило жити й, головне, творити