Короткий зміст Посмертні записки Пиквикского клубу Диккенс Ч
Посмертні записки Пиквикского клубу
12 травня 1827 р. на засіданні Пиквикского клубу, присвяченому повідомленню Сэмюэла Пиквика, есквайра, озаглавленому: «Міркування про джерела Хэмстедских ставків з додаванням деяких спостережень по питанню про теорію колюшки», був заснований новий відділ за назвою Кореспондентське суспільство Пиквикского клубу в складі: Сэмюэл Пиквик, Треси Тапмен, Огастес Снодграсс і Натэниэл Уинкль. Ціль створення суспільства – розсунути границі подорожей містера Пиквика, розширивши тим самим сферу його спостережень, що неминуче приведе до прогресу науки; члени суспільства зобов’язані представляти в Пиквикский клуб достовірні звіти про свої вишукування, спостереження над людьми й вдачами, оплачуючи власні шляхові витрати й поштові витрати.
Містер Пиквик невпинно трудився все життя, премножачи свій стан, а вийшовши від справ, присвятив себе Пиквикскому клубу. Він був опікуном містера Снодграсса, парубка з поетичними похилостями. Містер Уинкль, також парубок з Бирмингема, якого батько відправив на рік у Лондон для знаходження життєвого досвіду, мав репутацію спортсмена; а містер Тапмен, джентльмен поважного віку й габаритів, зберіг, незважаючи на роки, юнацький запал і пристрасть до прекрасної підлоги.
На наступний ранок Кореспондентське суспільство відправляється у свою першу подорож, і пригоди починаються негайно, ще в Лондоні. Сумлінно заносячи в записну книжку свої спостереження, містер Пиквик був прийнятий за шпигуна, і кучері вирішили поколобродити його й друзів, що приєдналися до нього. Кучері вже почали здійснювати свій намір – пиквикистов рятують не занадто добре одягнений, але досить самовпевнений і балакучий джентльмен, що виявився їхнім попутником.
Разом вони доїжджають до Рочестера, і на подяку друзі запрошують його на обід. Обід супроводжувався настільки рясними узливаннями, що для трьох пиквикистов плавно й непомітно перетік у сон, а містер Тапмен і гість відправилися на бал, що відбувається тут же, у готелі, причому гість запозичив фрак заснулого містера Уинкля. На балі вони користувалися таким успіхом, що викликали ревнощі полкового лікаря, що мав серйозні види на якусь удову, що досить охоче танцювала з ними; у підсумку полковий лікар порахував себе ображеним, і ранком містера Уинкля розбудив його секундант (ні лікареві, ні пиквикистам гість не повідомив свого ім’я, тому ревнивець розшукував власника фрака). Уинкль, не в силах згадати подій учорашнього вечора, приймає виклик. Він у жаху, тому що, незважаючи на репутацію спортсмена, зовсім не вміє стріляти. На щастя, у фатальної риси з’ясовується, що доктор жадає аж ніяк не його крові, і справа кінчається рішенням випити разом по склянці вина. Увечері в готелі дуелянти знаходять ті, хто їм потрібний: Тапмена й гостюючи пиквикистов, що виявляється мандрівним актором Альфредом Джинглем. Так і не одержавши задоволення, вони віддаляються – дуель із актором неможлива!
У Рочестере проводяться військові маневри – подія, який пиквикисты пропустити не можуть. У ході маневрів вітер відніс капелюх містера Пиквика, і, доганяючи її, він зіштовхується з каретою містера Уордля. Буваючи в Лондоні, містер Уордль відвідав кілька засідань Пиквикского клубу й пам’ятав друзів; він радо запрошує їх у карету, а потім і у свій маєток Менор Фарм – погостювати.
Родина містера Уордля складається з його матері, його незаміжньої сестри мисс Рейчел і двох його юних дочок Эмили й Ізабелли. Будинок повний численними гістьми й домочадцями. Це гостинне сімейство несе в собі дух доброї старої Англії. Гостей розважають стріляниною по воронах, причому містер Уинкль, що ще раніше продемонстрував незнайомство з кінним спортом, підтвердив своє повне невміння стріляти, ранивши містера Тапмена. За пораненим доглядає мисс Рейчел; спалахує любов. Але на крикетному матчі в Магльтоне, що вирішили відвідати містер Уордль і пиквикисты, вони знову зустрічають Джингля. Після матчу й рясних узливань він супроводжує їх додому, зачаровує всю жіночу половину Менор Фарм, домагається запрошення погостювати й, підслухуючи й підглядаючи, починає плести інтригу з метою або женитися на мисс Рей – чіл і заволодіти її станом, або одержати відступного. Зайнявши грошей у Тапмена, він умовляє стару діву бігти в Лондон; її брат і пиквикисты пускаються в погоню й наздоганяють утікачів в останню мінуту: шлюбна ліцензія вже отримана. За сто двадцять фунтів Джингль легко відмовляється від мисс Рейчел і тим самим стає особистим ворогом містера Пиквика.
Повернувшись у Лондон, містер Пиквик хоче найняти слугу: йому сподобалися дотепність і кмітливість коридорного з готелю, де вони виявили мисс Рейчел. Коли він заговорив про це зі своєю квартирною господаркою миссис Бардл, та чомусь розсудила, що містер Пиквик робить їй пропозиція й, відповістивши згодою, негайно уклала його в обійми. Цю сцену застали підоспілі пиквикисты й маленький син миссис Бардл, що негайно заревів і кинувся буцати й щипати джентльмена. Слугу містер Пиквик наймає в той же вечір, але в той же час виявляється відповідачем у справі про порушення шлюбної обіцянки, збиток від якого миссис Бардл оцінила в півтори тисяч фунтів.
Не відаючи про згуслим над його головою хмарах, він зі своїми друзями відправляється в Итонсуилл спостерігати передвиборну боротьбу й вибори мера, і там, будучи запрошений на костюмований сніданок миссис Лео Хантер, створювачки «Оди здихаючій жабі», зустрічає Джингля. Той, побачивши пиквикистов, ховається, і містер Пиквик зі своїм слугою Сэмом Уэллером розшукують його, щоб викрити. Сэм знайомиться зі слугою Джингля (або іншому, виступаючим у ролі слуги) Джобом Троттером і довідається від нього, що Джингль готується викрасти з пансіону якусь юну леді й таємно обвінчатися з нею. Викрити його можна, тільки лише застав на місці злочину, – і містер Пиквик проводить ніч у саду пансіону під заливним дощем, безплідно чекаючи, коли шахраї приїдуть за леді. Зрозуміло, він не дочекався нічого, крім ревматизму й надзвичайно неспритного положення, що виникло, коли він постукав серед ночі у двері пансіону. Джингль знову насміявся над ним! Добре ще, що, що приїхали в ці краї на полювання містер Уордль зі своїм майбутнім зятем містером Трандлем засвідчують його особистість і роз’ясняють непорозуміння господарці пансіону!
Пиквикисты також одержують запрошення на полювання, а потім і на весілля Трандля й дочки Уордля Ізабелли, що відбудеться на святках у Менор фарм. Полювання скінчилося для містера Пиквика пробудженням у сараї для худоби сусіда – поміщика. Весь день його, що страждає від ревматизму, Сэм возив у тачці, а після пікніка, він, віддавши належне холодному пуншу, був залишений спати прямо в тачці під мальовничим дубом, росшим на території сусіда, і спав так солодко, що не помітив, як його перевезли.
Від батька Сэма, кучерів, містер Пиквик довідається, що той віз Джингля й Троттера в Ипсуич, причому вони весело згадували, «як обробили стару петарду» – так вони йменували, безумовно, містера Пік – вика. Зажадавши мести, містер Пиквик і Сэм їдуть в Ипсуич. Готель, де вони зупинилися, велика й запущенна, коридори її заплутані, а кімнати як дві краплі води схожі один на одного – і, заблудившись, містер Пиквик серед ночі виявляється в кімнаті леді в жовтих папільйотках. Це обставина ледь не зіграла фатальну для нього роль, тому що джентльмен, що зробив ранком їй пропозиція, був ревнивий, і леді, боячись дуелі, ринулася до судді із проханням превентивно заарештувати містера Пиквика – але, на щастя, положення рятує Сэм, що так само жагуче хоче помститися Троттеру, як його хазяїн – Джинглю. Сэм встиг довідатися, що Джингль під ім’ям капітана Фиц – Маршалла «обробляє» сімейство судді; містер Пиквик застерігає суддю, де ввечері вони зможуть зустрітися із бродячим актором віч – на – віч. Сэм на кухні чекає Троттера, що, подібно тому, як його хазяїн зваблює дочку судді, займається куховаркою, що зібрала деньжат. Саме тут Сэм знайомиться зі служницею Мэри й знаходить у ній пребагато досконалостей. Увечері Джингль і Троттер викриті, містер Пиквик гнівно кидає їм в особу слова «негідник» і «шахрай».
Тим часом настали святки, і друзі відправилися до містера Уордлю. Свято так удалося, що містер Пиквик перемінив незмінні гетры на шовкові панчохи й взяли участь у танцях, а також у катанні по крижаній доріжці, що й закінчилося для нього купанням в ополонці; містер Уинкль знайшов свою любов – мисс Арабелла Эллен була подружкою нареченої; і все суспільство познайомилося із двома студентами – медиками, один із яких був братом мисс Эллен.
Наступив день суду над містером Пиквиком у справі про порушення шлюбної обіцянки. Інтереси миссис Бардл захищали Додсон і Фогг, інтереси містера Пиквика – Перкинс. Хоча зрозуміло було, що все шито білими нитками, і нитки ці стирчать, містер Пиквик катастрофічно програє процес: Додсон і Фогг знають свою справу. Вони настільки впевнені в собі, що запропонували миссис Бардл прийняти справу на свій ризик і не вимагати сплати судових витрат, якщо їм нічого не вдасться витягнути з містера Пиквика, про що нібито простодушно повідав залу слуга містера Пиквика Сэм, викликаний свідком. Справа була вирішена на користь позивачки. Однак, не бажаючи потурати несправедливості, містер Пиквик навідріз відмовився платити судові витрати, віддавши перевагу борговій в’язниці. А перед тим, як у ній виявитися, він пропонує друзям зробити подорож у Бат, на води.
У Бате містер Уинкль стає жертвою смішного непорозуміння, внаслідок чого, побоюючись дуелі, біжить у Брістоль і там випадково виявляє колишніх студентів – медиків, що нині практикують лікарів, один із яких – брат його улюбленої, а іншої – його суперник. Від них він довідається, що його Арабелла живе з тіткою в цьому ж місті. Містер Пиквик хоче повернути Уинкля в Бат за допомогою Сэма, але замість цього сам виїжджає в Брістоль і допомагає відбутися побаченню Уинкля й Арабеллы. А Сэм у сусідньому будинку знаходить свою Мэри.
Після повернення до Лондона містера Пиквика перепроваджують у боргову в’язницю. Який простір для спостережень людей і вдач! І містер Пиквик слухає й записує численні судові й тюремні історії, як раніше збирав і записував розповіді мандрівного актора, священика з Дингли – Делла, торговельного агента, кучерів, свого слуги Сэма; легенди про принца Блейдаде й про те, як підземні парфуми викрали паламаря… Однак висновок, до якого він приходить, невтішний: «У мене голова болить від цих сцен, і серце теж болить».
У в’язниці містер Пиквик зустрічає Джингля й Троттера, обірваних, виснажених і голодних. Потрясаючи їхньою великодушністю, вона дає їм грошей. Але містер Пиквик і сам вражений великодушністю свого слугги, що сіл у в’язницю, щоб з ним не розставатися.
Тим часом, не витягнувши нічого з містера Пиквика, ушлые Додсон і Фогг змусили миссис Бардл зробити «порожню формальність»: підписати боргове зобов’язання на суму витрат по судовій справі. Так миссис Бардл теж виявилася у Флите. Сэм і повірник Пиквика Перкер взяли в неї письмові показання про те, що із самого початку ця справа була затіяна, роздуте й проведене Додсоном і Фоггом і що вона глибоко шкодує про заподіяний містерові Пиквику занепокоєнні й зведеної на нього наклепу. Залишалося тільки вмовити містера Пиквика зробити великодушний жест – сплатити судові витрати за себе й за миссис Бардл, і в’язницю можна покинути. Умовити його допомагають молоді – містер Уинкль і Арабелла, які благають його бути їхнім послом і до брата Арабеллы, і до батька Уинкля, щоб оголосити про їхній шлюб і одержати запізніле благословення. Містер Пікнік вносить, крім того, застава за Джингля й Троттера, які з його допомогою відправляються в Америку й там починають нове життя.
Після всіх цих пригод містер Пиквик закриває Пиквикский клуб і віддаляється на спочинок, знявши будинок у тихих і мальовничих околицях Лондона, де й поселяється з вірним слугою Сэмом, служницею Мэри (через два роки Сэм і Мэри одружилися), а «освятила» цей будинок церемонія весілля містера Снодграсса й Емілії, дочки містера Уордля.
