Пейзажна лірика у творчості Пушкіна й Лермонтова – По декількох добутках

Якщо говорять про Літературу першої половини ХIХ століття, те першими на розум звичайно приходять імена Олександра Сергійовича Пушкіна й Михайла Юрійовичі Лермонтова. Це не просто видатні поети свого часу – можна сказати, що кожний з них і є свій час. Тематика лірики обох поетів різноманітна – воля, Батьківщина, любов і дружба, поет і його призначення. Але сьогодні хотілося б поговорити про іншу тему – про природу й про особливості її відображення в них ліриці

Будь – яка тема, яке б вираження вона не знаходила, нерозривно пов’язана з долею автора. Обоє поета прожили недовге життя, але час наклав незгладимий відбиток на їхню творчість. І як несхоже виявився цей вплив! Юність Пушкіна довелася на період революційного підйому й віри в прекрасні ідеали волі й рівності всіх людей, розквіт вільнодумства й вільних мріянь. Юність Лермонтова – на режим миколаївської реакції, найжорстокіші репресії будь – якої вільної думки. І якщо Пушкіна час згодом трохи (а потім і значно) остудило, то Лермонтова лише змусило затвердитися в похмурих своїх поглядах на життя. І хоча багато в чому Лермонтов є продовжувачем пушкінських традицій, його поезія глибоко трагична, а розчарування в надіях юності надає їй відтінок безвихідності

У Пушкіна багато хто, особливо ранні вірші наповнені оптимізмом, вірою в існування прекрасного на землі – і його пейзажі розцвічені яскравими фарбами, природа радіє й цвіте разом з ним. У Лермонтова ж тема самітності простежується всюди. Лермонтовский герой самотній, він шукає – і не знаходить у чужому краї невідоме “щось”. І якщо природа родинна для його ліричного героя, те родинна не просто, а на противагу людям і навколишній. Яскравий приклад цього ми бачимо в поемі “Мцыри”. В описах природи в Лермонтова переважають екзотичні картини Кавказу, його улюбленого краю

Олександр Сергійович із всіх інших пір року віддавав перевагу осені: “з річних часів, я радий лише їй однієї”. Мальовничими, барвистими квітами він описує осінній пейзаж: “прекрасне природи увяданье”, “у багрець і золото одягнені ліси”. Читаючи його вірша про природу, які наповнені чарівними звуками, ми мимоволі бачимо, уявляємо собі чудові простори російської природи. Його пейзаж радісний, і навіть у смутності осіни він бачить не предвестье смерті, а торжество краси

Природа в поезії М. Ю. Лермонтова – вільна, романтична стихія, але стихія грізна. Лермонтовскому ліричному героєві найчастіше доводиться вступати в єдиноборство із природою, і це боротьба рівних сил. У віршах він часто звертається до різного природним явищам. Для нього вітер у небесах – щось могутнє й сильне

Шуми, шуми ж, вітер у ночі,

Грай вільно в небесах

И освіжи мені груди й очі

Для Пушкіна природа – це рідний будинок, у якому він ховається від обридлих йому проблем, де він відпочиває від суєти життя. У вірші “Село” він говорить:

Я тут від суєтних оковів звільнений,

Учуся в істині блаженство знаходити

У Лермонтова ж природа з’являється в обличии могутньої, сильної істоти

Втім, у ранній ліриці – наприклад, у вірші “Ранок на Кавказі”, з’являється й романтичний опис пейзажу – зірки, місяць, туман, хмари, хмари

Світає – в’ється дикої пеленою

Навколо лісистих гір туман нічної…

От на скелі новонароджений промінь

Народився раптом, прорізавшись меж хмар,

И рожевий по річці й наметам

Розлився блиск, і світить там і там.

У зображенні ж Пушкіна навіть бура не виглядає загрозливо, а, скоріше, по – домашньому. Згадаємо кілька рядків:

Бура мглою небо криє,

Вихри сніжні крутячи,

Те як звір вона зав’є,

Те заплаче як дитя

Рисується, начебто б, похмура картина – але здається, що ці рядки читає глава сімейства дитині, що сидить у нього на колінах. Вітер виє, вихри кружляють, але у вогнищі горить вогонь і, у загальному – те, не страшно. У Пушкіна – затишок, у Лермонтова – бесприютность. І все – таки пейзажна лірика обох поетів показує, що при всій різниці підходів і світовідчування обоє вони багато в чому почували себе дітьми природи. От тільки Пушкін почував себе дитиною обласканим, а Лермонтов – занедбаним