Короткий зміст “Введення в пізнання людського розуму” Вовенарга по главах – Частина 1

Любою принцип суперечливий, будь – який термін тлумачиться по – різному. Але, осягнувши людини, можна осягти все. Книга перша. ПРО РОЗУМ ВЗАГАЛІ Деякі змішують властивості розуму із властивостями характеру, наприклад, здатність говорити ясно, а мислити плутано, і думають, що розум суперечливий. Але розум лише дуже різноманітний. Розум опирається на три основні початки: уява, міркування, пам’ять

Уява – це здатність уявляти собі що – небудь за допомогою образів і з їх же допомогою виражати свої подання. Міркування – дарунок, що дозволяє зосереджуватися на ідеях, обмірковувати й сполучити їх. Це вихідна точка судження й оцінки. Пам’ять – охоронниця плодів уяви й міркування

Пам’ять по моці повинна відповідати розуму, інакше це веде або до вбогості думки, або до надмірної її широти. Плідність. Марні розуми не можуть зрозуміти предмет у цілому; розуми плідні, але нерозсудливі не можуть зрозуміти себе: палкість почуттів змушує посилено працювати їхня думка, але в помилковому напрямку

Кмітливість проявляється у швидкості роботи розуму. Вона не завжди сполучена із плідністю. Бувають розуми кмітливі, але марні – розум, живий у бесіді, але гаснучий за письмовим столом. Проникливість їсти здатність осягати явища, сходити до їхніх причин і вгадувати їх наслідку

Знання й звички вдосконалюють її. Ясність – прикраса розважливості, але не кожний, що володіє ясним розумом, розважливий. Розважливість і виразність уяви відрізняється від розважливості й виразності пам’яті, почуття, красномовства. Іноді в людей бувають несумісні ідеї, які, однак, ув’язані в пам’яті вихованням або звичаями. Особливості вдачі й звичаї створюють розходження меж людьми, але й обмежують їхньої властивості певними рамками

Здоровий глузд зводиться до вміння бачити будь – який предмет у його домірності з нашою природою або положенням у суспільстві; це здатність сприймати речі з їхньої корисної сторони й здраво оцінювати. Для цього треба на все дивитися просто. Розум повинен переважати над почуттям, досвід – над міркуванням. Глибина – от ціль усякого міркування

Глибокий розум повинен утримувати думку перед очами, щоб досліджувати її до кінця. Кмітливість завжди здобувається ціною глибини. Делікатність – це чутливість, що залежить від волі звичаїв. Тонкість – своєрідна мудрість у питаннях почуття; буває й без делікатності. Широта розуму – здатність засвоювати безліч ідей одночасно, не плутаючи їхній друг сдругом.

Без її не можна стати генієм. Натхнення – миттєвий перехід від однієї ідеї до інший, здатної сполучатися з першої. Це несподівані повороти розуму Жарту – поверхневі породження натхнення. Гарний смак – це здатність судити про предмети, зв’язаних счувством.

Це вміння почувати прекрасну природу. Смак юрби не буває вірний. Доводи розуму можуть змінити наше судження, але не смак

Про склад і красномовство. Не завжди той, хто добре мислить, може виразити свою думку в словах; але пишнота складу при слабості ідеї – формена нісенітниця. Шляхетність викладу надають простота, точність і природність

Одні красномовні в бесіді, інші – наодинці з рукописом. Красномовство пожвавлює все: науки, справи, поезію. Всі йому кориться

Про винахідливість. Винаходити – значить не створювати матеріал для винаходів, але надавати йому форму, як зодчий – мармуру. Зразок наших пошуків – сама природа. Про талант і розум

Талант немислимий без діяльності, він залежить також від страстей. Талант – рідкість, тому що для нього потрібні сполучення різних достоїнств розуму й серця. Талант самобутній, хоча всі великі люди додержувалися зразків: наприклад, Корнель – Лукану й Сенеке.

Розум повинен позначати сукупність розважливості, глибини й інших якостей, але звичайно розумом називають лише одну із цих здатностей – і ведуть суперечки, яку саме. Про характер. Характер містить у собі все, що відрізняє наш розум і серце; він витканий із протиріч

Серйозність – приватна особливість характеру; у неї багато причин і різновидів. Є серйозність спокійного розуму, серйозність палкого або шляхетного розуму, серйозність боязкої людини й безліч інших її різновидів. Серйозність неуважності позначається в дивацтвах. Спритність – здатність користатися з нагоди в розмовах і справах

Вона вимагає кмітливості й досвіду. Про неуважність. Буває неуважність, що відбувається від того, що робота розуму вповільнена взагалі, а буває – від того, що душа зосереджена на одному предметі. Книга друга

ПРО СТРАСТІ Локк учить: будь – яка пристрасть бере початок у насолоді або стражданні. Тому що насолода або страждання викликаються в різних людей різними причинами, те кожний розуміє під добром і злом різні речі. Однак джерел добра й зла для нас два: почуття й міркування. Враження від почуттів миттєві й непізнавані. Страсті, породжені думкою, засновані або на любові до буття, або харчуються почуттям власної недосконалості

У першому випадку відбуваються веселість, лагідність, помірність у бажаннях. У другому з’являються занепокоєння й меланхолія. Страсті великих людей – сполучення того й іншого. Ларошфуко говорить, що в любові ми шукаємо лише власної насолоди. Але потрібно розрізняти самолюбство й себелюбність

Себелюбність дозволяє любити себе поза особистістю (у жінці, у славі й в інших речах), а самолюбство ставить нас у центр всесвіту. Гординя – наслідок самолюбства. Честолюбство – результат прагнення розсовувати межі своєї особистості, вона може бути й чеснотою, і пороком. Слава заглушає наші прикрості найкраще іншого, але це не чеснота й не заслуга, а лише нагорода за них. Тому не треба квапитися засуджувати прагнення кславе.

Пристрасть до слави жадає зовнішньої величі, а пристрасть до наук – величі зсередини. Мистецтва живописуют природу, науки – істину. Знання розумної людини не занадто великі, зате доскональні. Їх потрібно додавати до практики: знання правил танцю не принесе користі людині, що ніколи не танцевали. Але будь – який талант треба виховувати

Скнарість – дітище безглуздої недовіри до обставин життя; пристрасть до гри, навпаки, породжена безглуздою вірою у випадок. Батьківська любов нічим не відрізняється від любові до самого себе, тому що дитина у всім залежить від батьків і пов’язаний з ними. Але в дітей є самолюбство, тому діти люблять батьків менше, ніж батьки – дітей. Свійські тварина догоджають наше самолюбство: ми уявляємо, що папуга любить нас, цінує наше пещення – і любимо його за цю перевагу над ним. Дружню приязнь народжує недосконалість нашої сутності, а недосконалість самої цієї приязні веде до її охолодження. Ми страждаємо від самітності, але й дружба не заповнює порожнечі

Замолоду дружать нежней, у старості – міцніше. Низок душою той, хто соромиться дружбою з людьми, що заплямували себе. Про любов. Цілком можлива й любов, вільна від грубої чуттєвості, але ока нечаста. Людина закохується в створений їм образ, а не в реальну жінку

Взагалі ж у любові головне для нас – якості внутрішні, душу. Не треба плутати любов із дружбою, тому що дружбою править розум, а любов’ю – почуття. Не можна про людину судити по його особі, куди интересней дивитися, які особи йому подобаються більше інших

Жаль – почуття, у якому сум змішаний із приязню. Воно безкорисливо, розум над ним не владний. Оненависти.

Ненависть – глибока зневіра, що відвертає нас від того, чим воно викликано – у це почуття входять і ревнощі, і заздрість. Людина поважає все, що любить, у тому числі й себе. Найголовніші почуття людини: бажання, невдоволення, надія, жаль, боязкість, глузування, замішання, подив. Але всі вони слабкіше любові, честолюбства й скнарості

Людина не може в загальному керувати страстями. заспокоїти їх не можна, та й не потрібно, тому що вони – основа й суть нашої душі. Але боротися з дурними звичками необхідно, а чи переможемо ми їх – на всі Господня воля

Книга третя. ПРО ДОБРО Й ЗЛО ЯК МОРАЛЬНИХ ПОНЯТТЯХ Добром варто вважати лише те, що благотворно для всього суспільства, а злом – те, що для нього гибельно. Інтересами окремої людини доводиться жертвувати. Ціль законів – охороняти права кожного. Чеснота – це перевага спільному нтерес інтересу особистому; а корисливий інтерес – джерело будь – яких пороків

Чеснота не приносить людям щастя тому, що вони порочні, а пороки не приносять користі. Велич душі – потяг робити великі діяння, добрі або злі. Тому інші пороки не виключають великих достоїнств, і навпаки.

Про мужність. Є багато різновидів мужності: мужність у боротьбі з долею, терпіння, хоробрість, твердість і інші. Але вони рідко зустрічаються всі відразу. Щиросердість – це вірність, що не відає підозр і вивертів

Помірність говорить про щиросердечну рівновагу. Розсудливість є здорова передбачливість. Діяльність – прояв неспокійної сили, лінь – спокійного безсилля. Суворість – ненависть до насолод, строгість – ненависть кпорокам.