Романтичний мир поезії Гумилева – Гумилев Микола

Будучи засновником неоромантического плину – акмеизма – на початку XX століття, часу початку залізної ходи цивілізації, Н. С. Гумилев і сам жив іншим виміром, він весь ішов у романтичний мир мрії. Така отстраненность від жорстокої передреволюційної реальності допомагала поетові творити в сфері прекрасного, бачити красу й мріяти про нове життя. Ще гімназистом він писав: «Я в ліс біг з міст…». Однак герой Гумилева не просто біжить від дійсності, як герої – романтики XIX століття, він рветься завойовувати свій мир мрії. Романтизм Гумилева – романтизм активний, діючий. Його герой – людин волі

Показовим щодо цього є вірш «Я конквістадор у панцирі залізному…». Образ конквістадора (вірніше, конкістадора – учасника іспанських завойовницьких походів у Південну й Центральну Америку наприкінці XV – XVI вв.) символізує мандрівного лицаря, першовідкривача заморських країн і їхнього завойовника. З одного боку, у вірші багато романтичних штампів: «по прірвах і безодням», «у небі дикому й беззоряному», «я сам мрію свою створю», «я прірвам і бурам вічний брат». Разом з тим образ конквістадора – новий. Він затверджує героїчний початок у людині. У вірші по – новому осмислюються й самі романтичні символи: так, символ зірки упредметнюється («Я весело переслідую зірку…»; «И якщо немає полуденних слів зіркам…»; «Але я вплету у войовниче вбрання / Зірку долин, лілею блакитну»). Важливо, що поет затверджує ідею досягнення ідеалу: «И вірю, я любов свою знайду…».

Мрія Гумилева не була марною фантазією. Звертаючись до біографічних відомостей, відзначимо, що поет активно шукає опору своїм мріям. Якщо спочатку екзотичні країни були для нього лише предметом літературних обігів, то незабаром він втілює своє бажання побачити Африку. І у віршах тої пори основним є мотив волі, мотив первооткрытия й сили. Наприклад, у вірші «Носоріг» серед «загального смятенья», «тупоту», коли «навіть буйвіл сонний / Відступає глибше в бруд», ліричний герой призиває того, хто «у нетутешнє закоханий» не шукати «собі спасенья, / Тікаючи й таячись»:

Підніми високо руки

З пісень щастя й розлуки,

Погляди в рожевих туманах

Думку далеко поведуть,

И із країн обітованих

Нам незримі фелуки

За тобою припливуть

Гумилев немов намагається довести нам, що мрія розлита по усьому світі, треба тільки вміти неї побачити. Залишаючись романтиком, він сприймав мир і як професіонал – дослідник – етнограф, археолог, фольклорист. Його прагнення до незвичайного підкріплювалося ясним поглядом на навколишній світ. Гумилев – Акмеист обертав свій погляд до яскравих фарб реальності, він зумів знайти почуття свіжості буття й смак до життя такий, яка вона є. На відміну від символістів, адамисты (друга назва акмеистов) бачили таємницю живого миру, а не шукали її в мрячних далечінях і містику. Як багато прекрасних слів знаходить поет для опису звичайного жирафа, щоб розвіяти смуток улюбленої жінки:

Йому граціозна стрункість і млість дана,

И шкіру його прикрашає чарівний візерунок,

З яким рівнятися насмілиться тільки місяць,

Дроблячись і гойдаючись на волозі широких озер

Ліричний герой прагне звернути увагу на незвичайні сторони дійсності, відомі йому. Але це не вдається. Занадто глибоке протиріччя між яскравістю миру й станом душі жінки, у якої не залишилося здатності радуватися. Поет розвиває мотив невідповідності краси життя й зневіри в душі людини:

Я знаю веселі казки таємничих країн

Про чорну діву, про пристрасть молодого вождя,

Але ти занадто довго вдихала важкий туман,

Ти вірити не хочеш у що – небудь, крім дощу

Такий розлад вносить песимістичні ноти в поезію Гумилева. Однак герой не хоче упокорюватися з тьмяністю внутрішнього миру близького йому людини, вона продовжує наполягати:

Ти плачеш? Послухай… далеко, на озері Чад

Вишуканий бродить жираф

Щиросердечна незаспокоєність буде завжди присутній у лірику Гумилева. І хоча багато критиків обвинувачували поета в «неруськості» за його відхід від національних традицій в екзотичний мир романтики, однак гаряче й трепетне відношення до всього, що він уважав рідним, видає в Гумилеве щирого патріота Росії:

Немов молоти громові

Або хвилі гнівних морів,

Золоте серце Росії

Розмірно б’ється в груди моєї

Героїчний характер натури поета кликав його в незвідані краї, кликав на подвиг. Романтичний же мир виковував у герої такі якості, як безстрашність і відвага, щоб вистачило духу не просто побачити красу, але й відстояти її право жити в душі людини