Моє відношення до Ленскому (по романі Олександра Пушкіна “Євгеній Онєгін”) – Пушкін Олександр

У романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” представлений ще один тип парубка 20 – х рр. XIX в. – юний поет – романтик Владимир Ленский. У Ленском Пушкін зобразив характер, зовсім протилежний характеру Онєгіна, відвернений і далекий дійсності. Це було, на думку В. Г. Бєлінського, зовсім нове явище

Ленский молодий, йому всього вісімнадцять років. Він талановитий поет, лірик, переконання його самі передові: шляхетні мрії про волю народу. Але, незважаючи на своє досить солідне по того часу утворення (він навчався в університеті в Німеччині, у Геттінгені), Ленский, як справжній романтик, не тільки зовсім не знає життя, але й не прагне довідатися її. Вивчення дійсності йому заміняє беззвітна, але непохитна віра в романтичні ідеали: високу дружбу, вічну, ідеальну любов

Коли він у житті зустрічає протиріччя своїм ідеалам, то приходить у зневіру, у розпач і виливає свої почуття в елегійних віршах або ж, як людина незвичайно гаряч і рішучий, відразу пускається на самі необдумані дії. Так, під враженням своїх припущень, далеких від дійсності, “киплячи ворожнечею нетерплячої” до свого вчорашнього друга, Ленский стає під кулю холодного й байдужого Онєгіна

Ленский, наївний, палкий і безрозсудний юнак, викликає співчуття. Адже це шляхетний, душевно чиста людина, повний “вільнолюбних надій”, спраги праці, знань. Ленский, до того ж, талановитий поет. Але подальше його життя, залишися він у живих, мені неясна. Він міг рівною мірою стати відомим письменником або ж мало помалу перетворитися в обивателя, ледачого пана, розчарованого циніка

Досить різку характеристику Ленскому дає В. Г. Бєлінський. “Люди, подібні Ленскому, – пише критик, – при всіх їхніх незаперечних достоїнствах, негарні тим, що вони або перероджуються в зроблених філістерів, або, якщо збережуть назавжди свій первісний тип, робляться цими застарілими містиками й мрійниками, які так само неприємні, як і старі ідеальні діви, і які більше вороги всякого прогресу, ніж люди просто, без претензій, вульгарні. Словом, це тепер самі нестерпні, порожні й вульгарні люди”.

Прочитавши роман, мимоволі думаєш: “Ну чому люди шляхетні, з високими вимогами до життя, тонко й сильно почувають, завжди нещасні?” Вони або гинуть, як Ленский, або продовжують жити зі спустошеною душею, без надії на щастя, як Онєгін і Тетяна. Знаходити задоволення в боротьбі заради високої мети вони не можуть по своєму вихованню й положенню, а влаштувати особисте життя їм заважають помилки, які вони усвідомлюють занадто пізно, щоб виправити

Пушкін показує нам, що у фатальних помилках винуваті не стільки самі герої, скільки середовище, що сформувало їхні характери. Ненормальність усього життєвого укладу, неможливість справжнього щастя в існуючому суспільстві неминуче приводять читача до думки про необхідність боротьби із кріпосницьким самодержавним ладом. Цю боротьбу вели декабристи, сам Пушкін, а пізніше – революціонери – демократи. Роман “Євгеній Онєгін” своєю невичерпною поетичною енергією вселяв у душі віру й надію, допомагаючи новим поколінням визначити своє місце вжизни.