Етика добра й любові до людей у романі «Злочин і покарання» – Достоєвський Федір

У романі «Злочин і покарання» відображено два мири. Один мир – місто богатый, другий – бедный, про яке й піде мова в добутку. Саме там страждають люди

Достоєвський показує, що задушливе місто, бруд і тіснота сприяють відчуттю духовної самітності людей. І тому люди ставляться друг до друга з недовірою, заздрістю й ненавистю

Герої добутку попадають у ситуації, які не підлягають ніяким правилам. Якби Соня Мармеладова не пішла на вулицю – умерли б від голоду її рідня. Сестра Раскольникова, Дуня, погоджується на шлюб із циніком Лужиным, щоб дати можливість братові Родіонові закінчити університет. Для обох героїнь добро у відношенні до ближнього стає злом у відношенні до себе. Однак обидві вони здатні на самопожертву. Недарма Соня дарує Раскольникову «простонародний» хрестик. Адже шлях відновлення героя – визнання народної віри, носієм якої є Соня Мармеладова. Судити героя може тільки вона. Буде судити любов’ю, чутливістю й взаєморозумінням. Підтекстом автор виразив ідею, що людей урятує братнє відношення друг кдругу.

А відносно Дуни, те вона й Разумихин майже не згадують про Бога, їхній гуманізм сугубо земний, а до «наполеонівської теорії» вони ставляться так само негативно, як і Соня

Навіть страж суспільного лада Порфирій Петрович є людиною гуманним, тому що намагається врятувати суспільство не стільки від злочинців, скільки від теорій. Набагато більше чималим, чим Розкольників, виступає Свидригайлов, тому що в ньому прокинулася совість. Тому він урятував від голодної смерті дітей Катерини Іванівни, витягнув із бруду й сорому Соню, залишив гроші для своєї нареченої, щоб захистити неї від можливого падіння. Своїм самогубством Свидригайлов доводить Раскольникову неможливість іншого шляху для людини, що порушив моральні принципи суспільства: «Розумію, які питання у вас у ході: моральні, чи що? Питання громадянина й людини? А ви їх побоку: навіщо вони вам тепер – те? Хе, хе! Потім, що усе ще громадянин і людина? А коли так, то й сунутися не потрібно: нема чого не за свою справу братися».

Прояву доброти властиві навіть дурнуватому Лебезятникову, який заступився за Соню без найменшої особистої зацікавленості, навіть ризикуючи перед господаркою й сусідами своєю репутацією тихого мешканця, тому що цьому персонажу не властиві ні підлість, ні неправда, ні низькість

Більше дев’яноста персонажів у романі Достоєвського. У рисах кожного з них, головн або епізодичних, можна знайти безліч позитивних рис, покалічених суспільством

Але в боротьбі із цим суспільством формуються фігури Разумихина й Дуни, до яких можна повністю віднести слова Федора Достоєвського: «Уже підростає покоління, що буде гуманно, людяно й великодушно».