Поема “Мертві душі” – вершина творчості Н В. Гоголя. У ній великий російський письменник правдиво зобразив життя Росії в 30 – х роках XIX століття. Але чому Гоголь називає свій добуток поемою? Адже звичайно під поемою розуміється великий віршований добуток з оповідальним або ліричним сюжетом. Але перед нами прозаїчний добуток, написаний у жанрі роман – подорожі
Вся справа в тому, що задум письменника не знайшов повного втілення: друга частина книги збереглася частково, а третя так і не була написана. Закінчений добуток повинне було за задумом автора співвідноситися з “Божественною комедією” Данте. Три частини “Мертвих душ” повинні були відповідати трьом частинам поеми Данте: “Пекло”, “Чистилище”, “Рай”. У першій частині представлені кола російського пекла, а інших частинах читач повинен був побачити моральне очищення Чичикова й інших героїв
Гоголь сподівався, що своєю поемою він реально допоможе “відродженню” російського народу. Таке завдання вимагало особливої форми вираження И дійсно, уже деякі фрагменти першого тому наділені високим епічним змістом. Так, трійка, у якій Чичиков залишає місто NN, непомітно перетворює в “птаха трійку”, а потім стає метафорою всієї Русі. Автор разом із читачем як би злітає високо над землею й звідти споглядає все що відбувається. Після затхлості життєвого укладу, що закостенів, у поемі з’являється рух, простір, відчуття повітря
Сам рух при цьому називається “Божим чудом”, а Русь, що мчиться, іменується як “натхненна Богом”. Сила руху все наростає, і письменник викликує: “Эх, коні, коні, що за коні! Чи вихри сидять у ваших гривах? Чи чуйне вухо горить у всякій вашій жилці? Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не дає відповіді. Дивовижним дзенькотом заливається дзвіночок; гримить і стає вітром розірваний у шматки повітря, летить мимо все, що не є на землі, і, косячись, постораниваются й дають їй дорогу інші народи й держави”.
Тепер стає ясно, чому саме Чичиков виступає в ролі “аматора швидкої їзди”. Саме він за задумом Гоголя повинен був у наступній книзі духовно відродитися, злитися з душею Росії. Взагалі задум “з’їздити разом з героєм всю Русь і вивести безліч найрізноманітніших характерів” дав можливість письменникові вибудувати по^ – особливому композицію поеми. Гоголь показує всі шари Росії: чиновників, кріпосників і простій росіянин народ
Образ простого російського народу нерозривно зв’язаний у поемі з образом Батьківщини. Російські селяни перебувають на положенні рабів. Добродії можуть продати, обміняти їх; як простий товар оцінюється російський мужик. Поміщики не бачать у кріпосних людей. Коробочка говорить Чичикову: “Мабуть, я тобі дам дівчисько, воно в мене знає дорогу, тільки ти дивися! не завези її, у мене вже одну завезли купці” Господарка боїться втратити частина свого господарства, зовсім не думаючи про людську душу Навіть мертвий селянин стає предметом купівлі – продажу, засобом наживи. Російський народ умирає від голоду, епідемій, сваволі поміщиків
Письменник образно говорить про затурканість народу: “Капітан – справник, хоч сам і не їзди, а пішли тільки за місце себе один картуз свій, те один цей картуз пожене селян до самого місця їхнього проживання” У поемі можна зустріти дядька Митяя й дядька. Міняючи, які не в змозі розвести коней на дорозі. Двірська Пелагія не знає, де права сторона, де ліва. Але чому могла навчитися ця нещасна дівчинка у своєї “дубинноголовой” господарки?! Адже для чиновників і поміщиків селяни – це п’яниці, безглузді, не здатні ні до чого люди. Тому деякі кріпаки біжать від своїх хазяїв, не витримавши такого життя, віддають перевагу в’язниці поверненню додому, як селянин Попов з маєтку Плюшкина. Але Гоголь малює не тільки жахливі картини народної частки
Великий письменник показує, наскільки російська людина талановита й багатий душою. Образи чудових мастеровых, народних умільців встають перед очами читача. З якою гордістю Собакевич говорить про своїх померлих селян! Каретник Михєєв робив відмінні екіпажі й роботу свою виконував на совість. “А Пробка Степан, тесля? я голову прозакладую, якщо ви де знайдете такого мужика”, – переконує Чичикова Собакевич, розповідаючи про цьому богатирського додавання людині. Цегляр Милушкин “міг поставити піч у якому завгодно будинку”, Максим Телятників шив прекрасні чоботи, і “хоч би в рот хмільного. Не був п’яницею російський мужик, говорить Гоголь. Ці люди звикли добре працювати, знали своє ремесло
Кмітливість і спритність підкреслюється в образі Веремія Сорокоплехина, що “у Москві торгував, одному оброку приносив по п’ятистах рублів”. Працездатність простих селян визнають і самі добродії: “Пішли його хоч у Камчатку, дай тільки теплі рукавиці, він поплеще руками, сокира в руки, і пішов рубати собі нову хату”. Любов до народу – трудівникові, мужикові – годувальникові чується в кожному авторському слові. Гоголь із величезною ніжністю пише про “розторопного ярославського мужика”, що зібрав російську трійку, про “жвавий народ”, “бойком російському розумі”.
Чудово вміє російська людина використовувати багатство народної мови “Виражається сильно російський народ!” – викликує Гоголь, говорячи про те, що немає слова в інших мовах, “яке було б так замашисто, жваво, так виривалося б з – під самого серця, так би кипіло й животрепетало, як влучно сказане російське слово”.
Але всі таланти й достоїнства простого народу ще сильніше оттеняют його важке положення “Эх, росіянин народец! Не любить умирати своєю смертю!” – міркує Чичиков, переглядаючи нескінченні списки померлих селян Безрадісне, але правдиве сьогодення намалював Гоголь у своїй поемі
Однак у великого письменника – реаліста була світла впевненість у тім, що життя в Росії зміниться Н. А. Некрасов писав про Гоголя: “Він проповідує любов Ворожим словом отрицанья”.
Щирий патріот своєї країни, що жагуче бажав побачити щасливим російський народ, Микола Васильович Гоголь бичував нищівним сміхом сучасну йому Росію. Заперечуючи кріпосницьку Русь із її “мертвими душами”, письменник виражав у поемі надію на те, що майбутнє Батьківщини не за поміщиками або “лицарями копійки”, а за великим російським народом, що зберігає в собі небувалі можливості
