Моральна категоричність п’єси “Монна Ванна” – Метерлинк Моріс

Про формування іншого, романтичного й психологічного театру Метерлинка, у якому влада смерті була потіснена владою любові, свідчать його п’єси «Пеллеас і Мелисанда, «Алладина й Паломид», «Смерть Тентажиля», «Усередині» і ін. Любов запановує тепер, заповнює дію, визначає взаємини героїв і гостроту конфлікту. У фіналі знову виникає гострий образ смерті, але й вона тут виникає з любові. Добуток, що різко позначає початок нової фази драматургії Метерлинка, – «Монна Ванна» (1902). Уперше автор поставив свою героїню в конкретні історичні умови: Італія кінця XV сторіччя, місто Пиза, обложений флорентинцами.

Перед нами – повна трагізму суспільна ситуація, у якій мірою героїзму буде доля цілого народу. Місто доживає останній годинник своєї волі. Зненацька Принчивалле, найманець і авантюрист, робить жителям Пизы фантастична пропозиція. Він готовий зрадити Флоренцію, зняти облогу, постачити місто зброєю і їжею, але за умови, що молода дружина пизанского воєначальника Гвидо, красуня Монна Ванна, з’явиться вночі в табір найманців у намет Принчивалле. Піти до ворога, віддатися йому, щоб урятувати свій народ, принести кохану дружину в жертву варварові й ворогові – аж ніяк не новий у Літературі сюжет, що Метерлинк значно переосмислюється

Героїв чекають важкі випробування, що розкрили такі людські якості, про які вони самі не підозрювали. У душах персонажів відбудеться боротьба між любов’ю до народу, громадянським обов’язком і жіночою честю, подружньою любов’ю й вірністю. Перед нами – реальні нещастя й реальні інтереси суспільства. Складність і драматизм зав’язки конфлікту вперше в Метерлинка – у переплетенні суспільного й особистого, у їхньому сполученні й протиріччі одного іншому

У п’єсі протистоять один одному не що тільки зіштовхуються страсті, але й рішуче всі явища зображеної автором драматичної реальності. Численні й разноплановые контрасти оголюють тут властиві самої життя протиріччя, непогодженість різних її рядів. Метерлинк треба при цьому саме романтичній традиції невідповідності зовнішнього внутрішньому, розриву трагічно відчужених сторін єдиного буття

У цій п’єсі Метерлинка немає таємниці, що не могла б розкритися, немає нічого затаєного, недоговореного, не визначного словами. Тяжіння до ясності – принцип образного ладу добутку, ключ до його стилю. Прийом «подвійного діалогу» служить тут інший, чим у ранніх п’єсах драматурга, мети. Другий план реплік озвучений першому. У ньому полягає додаткове повідомлення, він проливає світло на ще не прояснені ділянки внутрішнього змісту