Базарів як трагічний герой (по романі Івана Тургенєва «Батьки й діти») – Тургенєв Іван

Героєм епохи 60 – х років XIX століття став різночинець – демократ, переконане супротивник дворянсько – кріпосницького ладу, матеріаліст, людина, що пройшла школу праці й позбавлень, самостійно мислячий і незалежний. Такий Євгеній Базарів. Письменник дуже серйозний в оцінці свого героя. Долю й характер Базарова він представив в істинно драматичних тонах. Тургенєв розумів, що доля його героя не могла зложитися інакше.

Я вважаю Євгенія Базарова самим романтичним із всіх літературних героїв. Його особиста трагедія укладена в ньому самому, оскільки людина не може існувати, перебуваючи в постійному конфлікті із самим собою. Протягом усього роману він сперечається з Павлом Петровичем Кірсановим па всілякі теми. Але про що б вони пі говорили – про чи мистецтво або про слов’янофільство, – мені чомусь здається, що він сперечається не з Кірсановим, а із самим собою. Він начебто завзято намагається витравити із себе якісь риси характеру, які роблять його схожим на тих самих аристократів, проти яких він повстає

Є, однак, риси, що вигідно відрізняють його від сімейства Кірсанових і їм подібних. Базарів – трудівник, і праця він вважає за необхідне умовою для одержання незалежності, що цінує вище всього. Він не визнає авторитетів і все піддає строгому суду власної думки

Однак багато хто його висловлення звучать дико, я маю на увазі його міркування про поезію,, мистецтві, природі й про любов. Він заявляє: «Чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета». Рафаеля, з його погляду, «гроша мідного не коштує». Любуватися красою природи він не схильний: «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник». Що ж він говорить про любов? «А все – таки я скажу, що людинаа, що всьому життю поставив на карту жіночої любові й коли йому цю карту вбили, раскис і опустився до того, що ні на що не став здатний, отака людина – не чоловік, не самець». Настільки ж дивно й інше його висловлення: «И що за таємничі відносини між чоловіком И жінкою? Ми, фізіологи, знаємо, які це відносини. Ти простудіюй – ка анатомію ока: звідки отут узятися, як ти говориш, загадковому погляду? Це все романтизм, нісенітниця, гнилизна, мистецтво».

Слова «романтизм» і «гнилизна» він ставить в один ряд, для нього це начебто синоніми. Найдобрішої душі людин, тонк і чуйний, будь – що – будь хоче здаватися цинічним і байдужим. А тим часом напіводнорічна дитина Фенечки легко йде до нього на руки, і Базарів нітрохи не здивований: він говорить, що всі діти йдуть до нього, тому що він знає таку «штуку». Треба сказати, таку «штуку» знають тільки виняткові люди, і Базарів один з них. Він міг би бути ніжним чоловіком і батьком, розпорядися доля по – іншому. Адже яким люблячим сином він був, хоча й намагався сховати цю любов за тією же недбалістю у звертанні, за якої ховав всі свої щирі почуття, наприклад прихильність до Аркадія. Лише з одним почуттям він так і не зміг подолати. Воно виявилося не меншою стихією, чим нігілізм, що зіпсував все його життя. Любов поглинула його настільки, що не залишилося сліду від його цинізму й спокійної впевненості матеріаліста й фізіолога. Він більше не «препарує око», хоча й намагається боротися зі своєю пристрастю – явним спростуванням всіх його штучних теорій. Зізнатися в любові такій жінці, як Ганна Сергіївна Одинцова, може тільки розпачливий романтик. Знаючи характер цієї дами, розуміючи, що для неї спокій важливіше сильних чувств. він все – таки відкриває їй своє серце. Він одержує відмову, і це горе, так само, як і любов, залишаються з ним до його останнього подиху

Перед смертю він хоче попрощатися з улюбленою жінкою, і його прощальні слова наповнені такою ніжністю й смутком, що мимоволі замислюєшся – чи той це человек. який всіма силами намагався запевнити себе й навколишніх у тім, що любові не існує. Він просить Одинцову утішити батьків: «Адже таких людей, як вони, у вашім великому світлі вдень із вогнем не знайти…»

Тургенєв описує відхід головного героя з життя в справді трагічних тонах. Базарів – заколотна, жагуча й сильна особистість. Навіть на краю могили він ні па мінуту не припиняє напруженої роботи розуму й серця. Останні слова Базарова наповнені щирим драматизмом: «Я потрібний Росії… Ні, видно не потрібний. Та й хто потрібний?» Трагічність долі Базарова можна пояснити не тільки його особистісними якостями, але й тим, що він один з перших, з тих, хто прокладає шлях іншим. Тургенєв писав, що це «фігура, приречена на загибель, вона все – таки коштує напередодні майбутнього». І хочеться вірити в те, що коли – небудь Росії будуть потрібні всі люди і їм не прийде ламати свої душі й розуми для того, щоб стати їй корисними